Я пам’ятаю д-ра Богдана Гаврилишина з табору переміщених осіб в Німеччині після Другої світової війни. Він був серед досвідчених провідників – кошовий і зв’язковий Пластового коша ім. полковника Євгена Коновальця. Потім виїхав на студії. Дуже цікава стаття д-ра Б. Гаврилишина „Незамінність рідного слова“ була поміщена у „Свободі“ 19 серпня. У мене збереглася стаття про доповідь д-ра Б. Гаврилишина‚ надрукована 9 березня 1989 року. Політична прогноза науковця‚ зроблена 27 років тому‚ була вдала.
Володимир Колюбінський‚
Фініксвіл‚ Пенсильванія
Д-р Богдан Гаврилишин був гостем Українського наукового інституту Гарвардського університету у листопаді минулого року і виголосив доповідь „Україна в загальносвітовій перспективі: прогноза на 2000-ий рік“. Довголітній директор Міжнародного інституту управління в Женеві, Швайцарія, д-р Б. Гаврилишин є визнаний як світової слави авторитет економічного розвитку та навчання в тій же ділянці. Він був запрошений до Бостону деканом Гарвардської Вищої школи Торговельної адміністрації і виступив також в Гарвардському Центрі европейських студій та в Гарвардській школі державних студій ім. Джона Ф. Кенеді.
Доповідь д-ра Б. Гаврилишина притягнула багатьох слухачів і викликала численні запити та коментарі. Він розпочав доповідь‚ звертаючи увагу на дві помітні зміни в нашому столітті: по-перше, перехід з моноцентрального світу, що був домінований США, до поліцентральної системи багатьох осередків; подруге, покинення догматичного настоювання на чистість доктрини на користь більш прагматичного, компромісового підходу для осягнення економічних цілей.
Дивлячись у майбутнє, доповідач змалював сценарій‚ де не передбачається воєн на більшу скалю, але й одночасно не передбачається правдивого миру – світ позначений проявами постійного старіння і ростом соціяльних обтяжень у небагатьох т. зв. „розвинених країнах“, тоді як решта світу боротиметься з проблемою надмірного приросту населення. Як вражаючий статистичний приклад подано в доповіді, що з 1.1 млрд. загального прибутку населення до року 2000, тільки 80 млн. припаде на економічно розвинені країни.
До країн будучности треба зачислити: Китай, який правдоподібно розвине сильні зв’язки з Японією; Сполучені Штати Америки, які переживатимуть дальше сповільнення живчика, але все ще затримають потенціял зросту і Европа, яка надсподівано зактивізувалась кличем „1992“.
Д-р Б. Гаврилишин вважає майбутнє Радянського Союзу дуже проблематичним через брак почуття спільної ідентичности і відсутність спільної філософічної традиції. В такій ситуації важко узаконити владу, що не зв’язана з ідеологією. Прелеґент, хоч бажає „перестройці“ успіху, все таки є повний песимізму. Дивлячись лише на Україну, доповідач вважає, що її майбутнє тісно зв’язане з „перестройкою“ і що Україна виграє незалежно від цього, яка доля стріне „перестройку“. З успіхом „перестройки“ було б легше. Знов же неуспіх „перестройки“ створить нестабільну ситуацію, яка доведе до розпаду Радянського Союзу. Остаточно‚ деякі фраґменти сконсолідуються, але це залежатиме від добровільних договорів, мотивованих економічними доцільностями. Незалежно яким шляхом покотяться події, шанси і цілі для України повинні бути ті самі: мовне самовизначення; переборення накиненого провінціялізму; розбудова нової політичної системи, підхожої до умовин в Україні.
Доповідач вважає останню точку найбільш вимогливою і заявляє себе прихильником парляментарної форми уряду з наголосом на демократію, щоб змусити загальне населення до відповілальности. Він рівнож підкреслює потребу не тільки прийняти існування різних національностей населення в Україні, але також поручає використати їх як елемент потенціяльного динамізму і сили.
Під час дискусії прелеґент заохочував осіб українського походження сповняти функцію сполучників між Україною й іншими країнами світу в часі цього критичного періоду.