Кожна реґулярна армія у середині ХХ ст. мала систему відзначень для своїх вояків за героїзм. Найвищим відзначенням-орденом за героїзм були у Польщі „Virtuti Militari“ (від 1792 року), Німеччині – „Eiserness Kreuz“ (від 1813 року), Великій Британії – „Victoria Cross“ (від 1856 року)‚ у США – „Medal of Honor“ (від 1862 року). В Україні, під час збройної боротьби УПА проти окупантів (1942-1960) найвищим бойовим відзначенням за героїзм був орден Золотого Хреста Бойової Заслуги І кляси.
В УПА систему військових відзначень уведено в січні 1944 року‚ понад рік після створення першої сотні УПА. Відомо, що Головний командир УПА Роман Шухевич перебував на Волині в листопаді 1943 року, а в грудні цей терен повторно відвідував заступник начальника Головного Військового Штабу (ГВШ) Дмитро Грицай. Можна припускати, що в часі цих подорожей вони не тільки устійнювали стратегію, тактику і структуру армії, але також справи організаційно-персональні включно із системою військових відзначень. Це офіційно проголошено наказом від 27 січня 1944 року.
Цей наказ встановив три категорії військових відзначень: за бойові заслуги-героїзм (разом вісім)‚ за заслуги-зразкову діяльність (разом три) та за поранення (срібні та золоті зірки). В наказі виразно вказано‚ хто (який рівень командування) мав право надавати чи затверджувати кожне відзначення. Натомість у наказі зовсім не згадано, як ці відзначення мають виглядати чи як і де їх носити. Рівнож нічого не сказано про грамоти чи посвідчення. Отже‚ в наказі подані тільки загальні напрямні, які мали б бути уточнені в майбутньому статуті чи окремій інституції, хоч про таке також не згадується. Все-таки можна з певністю твердити, що було поставлено завдання підготувати проєкти відзнак і статут, але через воєнні обставини та смерть чи арешт відповідальних осіб цього не зроблено.
Про відсутність статуту знаємо, бо у липні 1950 року Василь Кук у листі до Миколи Лебедя просив, щоб статут та відзнаки виготовити за кордоном. Відзнаки за проєктами Ніла Хасевича виконали і десантом доставили в Карпати весною 1951 pоку, але статуту‚ мабуть‚ не написано.
Потреба відзначати героїзм відчувалася від самого початку бойових дій УПА. Командири старалися якнайшвидше відмітити геройські вчинки та вміле командування в боях і подати до публічного відома у наказах. І тому вже в червні 1943 року у наказі Першої Групи УПА на Поліссі є такі рядки: „За зразкову вояцьку поведінку вирізняється стрільців…“ і також „За примірне переведення бою з німцями відзначую командира Цигана, котрий положені на нього завдання виконав взірцево“. Також у 1944 році‚ коли бої УПА із обома окупантами досягли найбільшої інтенсивности‚ в наказах по різних теренах все частіше знаходимо слова про відмічення героїки командирів та стрільців.
Від 1946 році у постановах Української Головної Визвольної Ради (УГВР) знаходимо дві причини уділення найвищого військового відзначення за бойові заслуги: „за виявлені в боях мужність та героїзм“ або „за видатні заслуги у керуванні боротьбою відділів УПА проти окупантів“. Але ці вислови до наказів ГВШ, в яких офіційно проголошувалися ці відзначення, чомусь не входили. Тільки в 1951-1952 у наказах ГВШ включено фразу „за проявлену в боях мужність і геройство“. А про конкретні вчинки відзначеного взагалі не вказувалося, хіба це включено у подання до відзначення, посмертного некрологу, звіту або спогадів. Також‚ починаючи від 1946 року‚ за героїзм одержують відзначення невійськові – члени збройного підпілля ОУН.
Перші відзначення орденом Золотого Хреста Бойової Заслуги І кляси знаходимо у наказі ГВШ від 25 квітня 1945 року. Тоді відзначеними посмертно були два дуже відомі командири куренів УПА-Захід – сотник Дмитро Карпенко („Яструб“) та поручник Дмитро Пелип („Євшан“). Останні відомі відзначення цим орденом появилися з нагоди 10-річчя УПА у наказі ГВШ від 11 жовтня 1952 року. Між відзначеними посмертно були перші організатори та командири УПА на Волині і Поліссі: поручник Сергій Качинський („Остап“) та підполковник Василь Івахів („Сом“).
Відзначення за бойові заслуги-героїзм були такі: Золотий Хрест Бойової Заслуги І і ІІ кляси, Срібний Хрест Бойової Заслуги І і ІІ кляси, Бронзовий Хрест Бойової Заслуги, Вирізнення, Похвала, Признання.
Право затверджувати ці відзначення мали УГВР‚ Головний командир УПА, Крайовий командир УПА, Командир воєнної округи, Командир тактичного відділу.
Категорія відзначень за бойові заслуги ориґінально була призначена для вояків УПА „без різниці ранґи і функції за бойові заслуги під час своєї служби в рядах УПА“. Цілком ясно, що це було тільки для військовиків (стрільці, підстаршини, старшини), які‚ виконуючи свої обов’язки в складі бойових частин чи штабів визначилися особливим вояцьким чином.
У 1945-1953 роках було нагороджено 747 осіб, зокрема орденом І кляси – 41 особа‚ зокрема рядові стрільці та командири різного рівня – штабники та політвиховники, кур’єри та зв’язкові, члени Проводу ОУН та члени УГВР. Загалом 73 відс. відзначених названі правдивими прізвищами, а 27 відс. наразі відомі тільки за псевдами. Приблизно 62 відс. були відзначені посмертно. Серед відзначених найвищим орденом були також члени Пласту.
Мабуть‚ у всіх країнах остаточну рекомендацію надати найвищий орден за героїзм робить головне військове керівництво, але церемонію вручення відзнаки переводить глава держави. Наприклад у Великій Британії – король чи королева, в США – президент. Для УПА це був би президент УГВР‚ виконувач його обов’язків чи голова Генерального Секретаріяту УГВР. Але у обставинах визвольної боротьби це було просто неможливим. Отже‚ накази ГВШ чи їх відписи-передруки були святково відчитані на збірці відділу перед лавою вояків чи підпільників або у криївці при свічці, де всі стояли на струнко.