За нас, за Україну, дуже боляче і прикро. Роблю, що можу, все для справи. Дітей з забруднених територій довкола Чорнобиля 16 років поспіль посилаю на оздоровлення в Ірляндію. Через „Зелений світ“ допомагаємо як добровольці нашим воякам на фронті. У 2011 році вийшла моя книга, написана разом з великим екологом Олексієм Яблоковим з Росії і Василем та Олексієм Нестеренками з Білорусі, „Чорнобиль. Наслідки катастрофи для людини і природи“ (Київ. „Універсаріюум“, 2011. 592 стор.). Її вже переклали в Японії та Франції. Вона є і в інтернеті. Тільки у нас уряд применшує вплив радіонуклідів на здоров’я людей. Брехня продовжується.
Українська екологічна асоціяція „Зелений світ“ заснована в грудні 1987 року, а уже навесні 1988 року вона започаткувала розробку стратегії й тактики екологічного руху в Україні.
На 1 січня 2005 року загальна чисельність постраждалих внаслідок чорнобильської катастрофи становила 2.6 млн. осіб , у тому числі понад 643 тис. дітей, особливо у Київській, Рівненській, Черкаській, Чернігівській областях. На забрудненій радіонуклідами території мешкало тоді 523,752 дитини. Більшість із них мала набір хвороб, які характерні для людей 40-річного віку. Подати допомогу їм закликала Українська екологічна асоціяція „Зелений світ“, у якій були і закордонні українці, зокрема Божена Ольшанівська – представник Асоціяції в США, голова неурядової організації „Американці на захист прав людини в Україні“, Мирослав Ілиняк та Наталка Павленко – представники Асоціяції в Канаді (Торонто, організація „Еколос“).
Через 20 років після Чорнобильської катастрофи відбулися парляментські слухання на засіданні Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, на яких я мала слово як голова правління Фонду спасіння дітей від Чорнобильської катастрофи. Я говорила, що треба підтримати ініціятиву громадськости щодо створення системи постійного діялогу. Під час цього діялогу ми скажемо: давайте заборонимо цю „параду смерти”, бо вона може продовжуватись. Уже 500 тис. людей різних категорій на той час пішло із життя.
Кабінет Міністрів має переглянути ці дози, вони мають були справжні. І тоді ми матимемо більш-менш справжню картину про Чорнобиль. Ці питання не втратили актальности.
Численні постанови урядів СРСР і Української РСР щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не були в достатній мірі забезпечені фінансово і в повній мірі не виконувалися. В суспільстві переважала думка, що потреби і проблеми українських чорнобильців далекі і незрозумілі для центрального московського уряду. Слід зазначити, що в „чорнобильських законах“ одразу були закладені істотна непослідовність і важливі внутрішні суперечності, на що звертали увагу дослідники чорнобильського законодавства.
Сьогодні пріоритети державної підтримки щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи залишаються зміщеними: замість впровадження заходів, спрямованих на ґарантування виробництва продукції з неперевищенням встановлених допустимих рівнів вмісту радіонуклідів, держава витрачає в десятки разів більше грошей на допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та на доплати за роботу на радіоактивно забруднених територіях, які, фактично, вже давно перестали бути радіоактивно забрудненими згідно з критеріями чинних нормативних документів. Водночас, і зараз – через 30 років після аварії – в Україні залишається близько 30 населених пунктів (загальною чисельністю населення до 30 тис. осіб), де дози опромінення або вміст радіонуклідів у продуктах місцевого виробництва перевищують визначені допустимі рівні‚ що свідчить про неефективність державної політики щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наталя Преображенська,
голова правління Фонду спасіння дітей від Чорнобильської катастрофи,
Київ