16 червня Верховна Рада України ухвалила закон‚ згідно з яким українська пісня в радіоетері дістає 35-відсоткові квоти. Це не 100-відсоткові‚ але наразі краще‚ ніж було дотепер. Як би ми не дивувалися з очевидного абсурду‚ але й після Революції Гідности‚ після всенародного вибуху чистого почуття любови до України‚ сердечної уваги до рідної мови і культури‚ русифікаторські чинники в українському суспільстві‚ зокрема в державних структурах‚ не лише зберігалися‚ але й мали тенденцію до посилення. Доходило до того‚ що від російської пісні неможливо було сховатися – вона і лише вона звучала на вулицях міст‚ в автобусах‚ поїздах‚ в маршрутних таксі.
Згаданий закон досить добрий‚ хоч і не такий ефективний‚ як хотілося б. Збільшення частки української пісні та мови в радіоетері відбуватиметься поступово: протягом першого року з моменту набуття чинности закону частка пісень державною мовою становитиме 25 відс., починаючи з другого року 30 відс.‚ й аж з третього року дійде до 35 відс. Тобто справа‚ як на українську мовну реальність рухатиметься дуже повільно. Але‚ з іншого боку‚ саме такою є европейська норма. 35-відсоткові квоти діють на польську пісню в Польщі‚ на словацьку у Словаччині‚ і т. д.
Поступове‚ розтягнуте на три роки збільшення квот стосується і радіопрограм українською мовою. Протягом першого року з моменту набуття чинности цим законом мінімальна частка ведення радіопрограм державною мовою становитиме не менше‚ ніж 50 відс.‚ протягом другого року – не менше‚ ніж 55 відс.‚ і з третьго року – не менше‚ ніж 60 відс.
За невиконання вимог закону, організація‚ яка веде радіомовлення‚ повинна буде сплатити грошову кару у розмірі 5 відс. від загальної суми ліцензійного збору ліцензії на мовлення.
6 липня Пезидент України Петро Порошенко підписав цей важливий для української культури документ.
Закон досить добре зустріли в мистецьких середовищах України. Наприклад‚ знаменитий співак і композитор Тарас Петриненко‚ чия пісня „Україна“ стала мовби неофіційним українським славнем‚ висловився так: „Я сприймаю цей крок Верховної Ради як перемогу. Не дуже велику‚ та все ж перемогу. Це лише перший крок. Далі чимало залежатиме від свідомости власників ФМ-станцій чи музичних телеканалів. Якщо доведеться з-під ломаки вибивати в них вконання закону‚ то процес‚ звичайно‚ затягнеться і триватиме довго й нудно. При цьому говоритимуть‚ що це недемократично і що взагалі неправильно‚ але…Нам конче треба іти на такі кроки‚ щоб зберегти свою національну ідентичність“.
А загалом ми погоджуємося з авторами Звернення громадських активістів і експертних середовищ‚ які закликають сьогоднішню укаїнську владу до ухвалення нового мовного закону‚ котрий би запобігав розколам в суспільстві за етнолінґвістичною ознакою і відночас раз і назавжди захистив би українську мову як основу національної безпеки суверенної української держави.