21 січня, 2016

Поспівчуваймо Европі

Поспівчуваймо Европі – вже чого-чого‚ а співчуття вона варта. І навіть вдячности. Бо попри те‚ що стосовно України об’єднані европейці‚ зокрема Берлін і Париж‚ виходять з не вповні адекватних і‚ в кожному разі‚ не з проукраїнських уявлень‚ все ж принципи великої‚ віками гартованої цивілізації ще не всі занедбані‚ і це якраз те‚ що для України в її теперішній ситуації є надзвичайно важливим.

Всупереч історично зумовленому русофільству‚ всупереч нинішній тотальній пропаґандистській навалі з боку путінської Росії‚ Европа недвозначно стоїть на боці України‚ утворивши широкий фронт підтримки. Тут і протиросійські санкції‚ і тверде невизнання незаконної анексіії Росією українського Криму‚ і Угода про асоціяцiю‚ вже ратифікoвана парляментами усіх країн-членів Европейського Союзу‚ і грудневе рішення Еврокомісії про скасування короткотривалих віз для громадян України‚ і відчутне сприяння енерґетичній незалежності України від Росії‚ і небайдужість Брюселю до проблеми Донбасу‚ як ми це бачимо з активної участи Німеччини і Франції у мінському мирному процесі. Вже не кажучи про фінансову допомогу від ЕС і Міжнародного валютного фонду‚ без якої Україна ледве чи зберегла б внутрішню економічно-політичну рівновагу.

Іншими словами‚ добре‚ коли поруч є хтось сильніший‚ хто може захистити слабшого‚ оборонити законність‚ право і справедливість.Тому для українців цілком самозрозуміле бажання‚ щоб Европейський Союз вийшов цілим з неабияких сьогоднішніх випробувань‚ щоб‚ не дай Боже‚ не розпався знов на окремі держави‚ котрі невдовзі забудуть свою цивілізаційну всеевропейськість і з новою силою почнуть‚ як це вже було не один раз в історії континенту‚ взаємну ворожнечу.

На жаль‚ Европа стоїть перед проблемою‚ яку сама ж створила. Той войовничий‚ все відвертіше спрямовуваний проти національних інтересів і самих національних облич окремих держав-членів лібералізм дійшов до краю‚ виявляючи свою тенденційність‚ неорганічність‚ свою керованість, зумисність. Властиво‚ під прикриттям економічної співпраці велася політика новітнього інтернаціоналізму‚ метою якої було притлумити інстинкт самозбереження окремих европейських націй. У тому числі й провідної – німецької.

Реальний стан німецького суспільства віддзеркалився в подіях Новорічної ночі‚ коли на вулицях Кельну‚ Дюссельдорфу‚ Гамбурґу та інших великих міст німкень організовано „привітали“ тисячі молодих чоловіків‚ як писала німецька преса‚ „арабської зовнішности“‚ тобто біженців-мусульман‚ котрі зривали з жінок одежу‚ грабували і ґвалтували їх. Дещо з того відбувалося на очах в абсолютно бездіяльної поліції: бо‚ мовляв‚ як же можна бити „гостей країни“‚ це ж було б неліберально!

До поліції надійшло понад тисячу скарг від потерпілих. Влада опинилася в дурному становищі‚  коли й відмовлятися від „політики інтеґраційної відкритости“ не хочеться‚ але й не реаґувати на грубе порушення громадського порядку вже не вдається. На сором німецькій демократії‚ офіційна преса мов води в рот набрала щодо тих подій – так‚ ніби нічого не сталося. Навіть Канцлер Анґела Меркель у  першій своїй реакції на напади в Кельні дозволила собі „політкоректну“ брехню‚ запевнючи спільноту‚ нібито серед нападників не було сирійських чи арабських біженців.

Все це‚ м’яко кажучи‚ не працює на авторитет ЕС. На тлі останніх подій в Німеччині‚ а також цілком подібних – у Франції‚ годі дивуватися з наміру британського Прем’єра Дейвида Кемерона провести в країні референдум про можливий її вихід з ЕС – у тому випадку‚ якщо ЕС далі змушуватиме Англію до переходу на евро і якщо не відмовиться від контрпродуктивної міґрацйної політики. Обґрунтовуючи плян Д. Кемерона‚ лондонське видання „The Telegraph“ пише в редакційній статті: „…Творці Европейського Союзу обіцяли принести мир та процвітання‚ але через своє політичне безглуздя принесли тільки борги‚ відчай і розпад… Замість захищати европейську цивілізацію‚ ЕС став тим‚ хто знищує нашу спадщину та ідентичність‚ висміюючи патріотизм і концепції національного суверенітету‚ відкриваючи кордони і намагаючись просунути культурне багатоманіття…“.

„The Telegraph“ припускає‚ що „2016 рік може стати роком розвалу ЕС“. Не радісніші для об’єднаної Европи прогнози на найближче десятиріччя оприлюднила  американська аналітична організація „Stratfor“: криза в ЕС поглиблюватиметься‚ інтереси більш розвинутих і менш розвинутих держав не збігатимуться‚ евроскептицизм зростатиме. Щоправда‚ станеться значне послаблення Росії‚ чим скористається Польща‚ котра може стати не просто сильним геополітичним гравцем‚ але й провідником антиросійської коаліції.

І ще один дуже важливий висновок „Stratfor“: „В усьому світі послаблюватиметься роля геополітичних союзів – натомість на передній плян знову вийдуть національні держави“.

Що у цих умовах було б найкориснішим для України? Стратегічна програма вміщається в цих декількох словах: остаточно стати собою і бути собою.

У своему „Закликові до Президента Петра Порошенка“ відомий український дипломат Володимир Василенко пише в журналі „Український тиждень“ (8 січня): „2016 рік має стати роком започаткування україноцентричної гуманітарної політики. У всі часи, а надто в часи історичних випробувань і змін, запорукою національної єдности та міцности держави є системна гуманітарна політика, здійснювана в освітній, мовно-культурній, інформаційній та конфесійній сферах, а також у царині історичної пам’яті“.

Залишається сподіватися‚ що цей голос неодмінно буде почутий – якщо не Президентом‚ то тією здоровою частиною українського суспільства‚ від думки і дії якої залежить доля України.

Коментарі закриті.