КИЇВ. – 1 лютого у Будинку вчителя відбувся вечір пам’яті відомого українського політв’язня Олекси Тихого. Співорганізаторами заходу виступили видавництво „Смолоскип“, Безкоштовні курси української мови та Інститут національної пам’яті.
Участь у вечорі взяли син Олекси Тихого Володимир, народний депутат Олексій Рябчин, радник голови Служби безпеки України Ярослав Антоняк, колишнй політв’язень Василь Овсієнко, правозахисниця Олена Саннікова з Москви, співробітниця Інституту національної пам’яті Ольга Михайлова, директор „Смолоскипа“ Ростислав Семків.
Поезії Василя Стуса, а також свої власні читали молоді поети Елла Євтушенко, Алла Миколаєнко і Дмитро Лазуткін.
Вечір розпочався з лекції історика О. Михайлової, яка нагадала присутнім основні моменти з життя О. Тихого та показала ряд цікавих фотографій.
В. Тихий розповів про історію їхньої родини, про школу, в якій працював його батько, про перші роки його вчителювання‚ пригадав свою участь у перепохованні О. Тихого, В. Стуса та Юрія Литвина в Києві‚ на Байковому кладовищі‚ у 1989 році.
Народний депутат О. Рябчин розповів, що було зроблено у Верховній Раді, аби 90-ліття від народження О. Тихого відзначався на державному рівні. Зокрема, створюється єдиний проспект О. Тихого, який має з’єднати чотири міста Донецької области – Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку й Костянтинівку, а також поділився плянами про випуск у цьому році пам’ятної марки й монети.
В. Овсієнко був співкамерником О. Тихого в Кучино, на власні очі бачив його страждання від нестерпного болю. Востаннє він бачив О. Тихого 7 березня 1984 року. Коли у таборі дізналися про смерть О. Тихого, то через 40 днів, за пропозицією Левка Лук’яненка, відзначили цей день відмовою від їжі й мовчанням.
О. Саннікова зачитала кілька листів О. Тихого до дружини, опублікованих в одному із номерів самвидавного бюлетеня „Сторінка в’язня“.
Саме завдяки таким людям як О. Тихий, В. Стус, В. Овсієнко, нині СБУ кардинально відрізняється від колишнього КҐБ, наголосив радник голови СБУ Я. Антоняк і додав, що завданням СБУ є зробити все, щоб донецька земля, яка дала Україні таких патріотів, як О. Тихий, залишилася назавжди у складі України в жодному разі не шляхом тотального знищення, а шляхом повернення до нашої держави.
Р. Семків наголосив на двох речах, які, на його думку, заслуговують нині особливої уваги. Перша – це пам’ять про те, що важило таким людям як О. Тихий. І саме задля цього, власне, й працює видавництво „Смолоскип“. Друга річ – це віра, адже у 1976 році, пишучи „Мову-народ“, О. Тихий мав цю віру, мав упевненість, що рано чи пізно українська мова посяде гідне місце. Тож коли нам у якийсь момент цієї впевнености забракне, варто пригадати його та інших дисидентів, бо кожна невелика справа працює на те, що зміни таки відбудуться.