Після недуги в Мельбурні 1 травня помер Андрій Глуханич – колишній голова української громади Вікторії, голова комітету розбудови Народного дому, член хору „Чайка“, провідний член ОУН за кордоном та делеґатури Закордонного Представництва (Середовища) Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
Він був взірцевим членом української громади на австралійських теренах, повсякчас боровся за кращу долю нашого народу, допомагаючи знедоленим та переслідуваним своїм братам і сестрам.
Я знав про А. Глуханича від середини 1990-их років, тривалий час з ним листувався, але ближче познайомився з ним у серпні 2012 року в Мельбурні. Було тоді А. Глуханичеві вже за 90 років. Народився він 20 березня 1921 року у селі Мирча на Закарпатті, у 1940 році закінчив Українську торговельну академію в Братиславі (Словаччина).
Від 1937 року був членом підпілля ОУН, а у квітні 1941 року був одним з трьох представників Закарпаття на Другому Великому Зборі ОУН(б) у Кракові. Повернувшись на Закарпаття, увійшов до Крайової Екзекутиви ОУН. У квітні 1942 року він був арештований угорцями в Мукачеві, звідки втік із слідчої тюрми на Словаччину.
У своєму спомині „В’язні палацу Ковнера“ Михайло Могорита писав: „Ув’язнювали людей у палаці Адольфа Ковнера в Мукачеві, де страшенно мучили молодих націоналістів. Андрій Глуханич примудрився сплянувати й свою втечу з палацу Ковнера. Із заміських кукурудзяних плянтацій він дістався до Австралії“.
А. Глуханич від 1948 року перебував на теренах у Західної Німеччини, а у 1950 році переселився до Австралії, спочатку мешкав у місті Перті, а від 1951 року – у Мельбурні, де відразу включився в громадське й культурне життя.
В Україні не забули вірного сина України, видатного й успішного будівничого українського життя в Австралії А. Глуханича, останнього учасника Другого Великого Збору ОУН (б) та в’язня слідчої тюрми в мукачівському палаці Ковнера. Його друзі висловили глибокі співчуття дружині Марті, а також дітям Христині і Славкові з родинами.
Лохвиця‚ Полтавська область