24 cерпня в Житомирі помер колишній політв’язень, націоналіст, професійний революціонер Сергій Бабич. Він провів у неволі 27 років і чотири місяці, з них 24 роки – в камерах.
Народився С. Бабич 13 грудня 1939 року в селі Рогачів Житомирської области. У рідному селі закінчив сім кляс. З 1959 року працював на Житомирському меблевому комбінаті, навчаючись у вечірній школі. Уперше заарештований 13 квітня 1960 року за розповсюдження антикомуністичних листівок із закликом до робітників не просити, а вимагати своїх прав, з гаслом „Геть комуністичну систему гніту і терору!”. Засуджений на три роки ув’язнення у таборах Мордовії та у Владимирській тюрмі.
Після звільнення допоміг недавньому співв’язневі Борисові Бульбинському розповсюдити в Житомирі листівки з ідеями демократизації, багатопартійности, проти відродження сталінізму. Заарештований 27 вересня 1963 року. На закритому засіданні суду в Рівному не визнав себе винним, не каявся, а попросив суд записати, що він остаточно переконався у правоті українського націоналізму. Був засуджений на 10 років таборів особливого (камерного) режиму, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався у Мордовії. У 1964 році втік із робочої зони, але був спійманий. У жовтні 1964 року засуджений ще на 10 років таборів особливого режиму, з них три роки тюремного ув’язнення.
24 грудня 1964 року у Владимирі під час етапування кинувся поміж двох лав конвоїрів, був поранений. Владимирський суд призначив покарання – три роки тюремного ув’язнення. Звільнений, жив у рідному селі Рогачів. 11 червня 1976 року його знову заарештували по дорозі на Волинь, відвезли в Житомир, засудили на п’ять років тюремного ув’язнення та 10 років таборів особливого режиму.
С. Бабича захищала „Міжнародна амнестія”. 23 травня 1989 року померла мати в’язня, на похорон його не пустили. 7 червня 1989 року С. Бабича звільнили.
Він вступив в Українську Гельсінкську Спілку, з її перетворенням на партію був членом Української республіканської партії. З леґалізацією в 1992 році ОУН(б) в Україні під назвою „Конґрес українських націоналістів” очолював Житомирську обласну організацію.
Разом з мешканцем села Базар Павлом Єсипчуком знайшов поховання загиблих у бою з червоними учасників Другого зимового походу, якими командував ґенерал-хорунжий Юрко Тютюнник, і впорядкував їхні могили. Разом з архітектором Олександром Борисом керував спорудженням меморіялу в селі Базар.
Указом Президента України Віктора Ющенка 18 листопада 2009 року С. Бабич нагороджений орденом „За мужність“ першого ступеня.
С. Бабич жив у Житомирі. Брав активну участь у громадському житті. Допомагав Євгенові Концевичу. 2016 року видав книжку спогадів і роздумів „Дорогою безглуздя“.
Схилімо голови на знак пам’яті про мужнього борця за волю людини і за свободу України.