21 листопада Любов Сердунич, учасниця двох революцій, надіслала до „Свободи“ текст свого виступу під час Дня гідности і свободи в селищі Стара Синява, Хмельницької области. Вона, зокрема говорила до людей: „Дехто примітивно питав мене: „За що Ви так ненавидите росіян?“. А ненависти не було, я й зараз її не маю до московян, їх можна тільки пожаліти і поспівчувати, що люблять свого царя і люблять бути рабами. Не ненавиджу, а люблю правду. Цей день, 21 листопада, називаємо Днем гідности і свободи. Гідність – це те, без чого не може бути й свободи. Ми тому й повстали раз і вдруге, що було посягання на нашу гідність: людську і національну. Саме на Майдані 2004 року ми відродилися як сучасна европейська нація, нація гордих, вільних і відповідальних громадян, здатних відстояти свою свободу, державність і людську гідність“.
Л. Сердунич пише вірші, у яких закликає:
Ще до мрії – повсякденна праця,
Не віддаймо птаха волі з рук.
Бо добробут не внесуть на таці.
Освятімо ж боротьби пору!
У редакційній пошті поетичних творів не бракує. Три вірші надіслав Віталій Перетятько. Ось один з них:
Соціологи питали, бо така робота,
і восьмеро з десяти наступне із рота:
„Та нехай, та якось буде… Й на це хватить сили,
Главне, щоб була робота, їжа і не били“.
Так сміливо браття й сестри правдою вбивали,
коли повну анонімність їм ґарантували.
Частенько надсилає свої нові твори Василь Шляхтич з Зеленої Ґури в Польщі, батьки якого були переселені до цього міста за акцією „Вісла“. Тепер він прислав вірші „Вечірня молитва“, „Тільки з Богом!“, „Про діток наших“‚ „Про замазування“, „Предків сльози“, „Спішить осінь“. У вірші „Знай“ він пише:
Я оспівую Надсяння.
Лист осінній, росу ранню,
Що присіла на пагорбах наших сіл…
Про мовчазні парастаси
На могилах предків наших…
Про мій Улюч, що в сорок шостім згорів...
В. Шляхтич накож написав: „На веб-сторінці „Гоголівська Академія” Галина Михайловська помістила рецензію на три мої книжки, яких придбала у Харкові. Для багатьох з нас здається, що у тому майже зовсім російськомовному місті нема українців, ніхто не цікавиться нашим – українським, рідним словом. А воно так не є. Там живе, може в нелегких обставинах, багато світлих українців. Як доказ того посилаю цю рецензію і відгуки на неї. Дуже прошу, якщо можна, помістіть це на сторінках „Свободи”, хай українці за її межами знають, що українство в Україні не завмирає мимо різних перепон“.
Г. Михайловська у статті „Вигнанець з раю“, оглядаючи збірки поезій „Мій Улюч“, „На схилах Карпат“, „Я син України“, пише: „Тема вигнання – яка ще вічна тема може бути органічнішою, автентичнішою за цю, поширену, мабуть, в усіх куточках світу, відтворювану в усі часи та епохи? А надто на наших теренах… Тарас Шевченко в киргизських степах, Євген Маланюк в Европі та Америці, Василь Стус в Мордовії чи в Маґадані зверталися до України, і рядки їхні, думки їхні, то сиротами попідтинню, то сталевим лезом стилета-стилоса, а то зболеними снами і видіннями линули до місць, де пощастило народитися на світ Божий. Василь Шляхтич став вигнанцем ще до свого народження, коли пішло в небуття його рідне село, старовинний Улюч“.
Юрій Кирик, письменник зі Львова, теж відгукнувся на поетичні збірки В. Шляхтича: „Василь Шляхтич для мене загадка – він навчив мене жити поза часом. Всі ми живемо в часі – він утримує нас і надає нам форми, та я ніколи не вважав, що гаразд розумію його… Його ні, а от час, в якому живе Шляхтич, в його рідному Улючі, оспіваному ним, переспіваному на різні лади Улючі, якого сам він ніколи не бачив, живе лише усвідомленням, що він ЙОГО Улюч (!) – мені комфортно“.
Вірш „Пробудімося вже, українці!“ надіслав Дарій Зіньківський з села Вишневе Київської области. У вірші є такі рядки:
Єднаймося, братні народи,
У дружну, могутню родину.
Наповнімо духом свободи
Всю нашу святу Батьківщину!
Очистімо неньку-Вкраїну
Від зайд, паразитів, злодіїв,
Щоб лад настав в кожній родині
Й збувалися всі наші мрії.
Про поетичну книжку для дітей Івана Дячука „Леґенда про кіборґа“ написала до газети Тетяна Вовк: „Це прекрасна книжка, з барвистої обкладинки якої на юного читача поглядає незламний кіборґ, воїн-захисник. Він – головний герой нинішнього часу, суворого для України та її народу. Особливо вражає мова, добірна, співуча, легкокрила, яка направду, як пишуть поети, калинова та солов’їна. У творі все дихає красою і величчю української землі, що споконвічно народжує справжніх козаків та козачок, вродливих, розумних, сильних і спритних. Канву твору прикрашають описи, влучні порівняння, епітети і метафори. Редактором видання став видатний український поет Василь Герасим’юк. Він професійно виструнчив Іванову казку і дав схвальну оцінку „Леґенді про кіборґа“, завданням якої є виховання в молодого покоління патріотизму та активної громадянської позиції“. Автор книги живе в селі Тулуків Івано-Франківської области.
А священик о. Василь Пишний з села Рубанівського Дніпропетровської области щомісяця присилає до „Свободи“ усе нові видання, якій він сам і готує. Вже багато років служить він у храмі Покрови, а народився в козацькому селі Лоцманське Широке. Священик – з 1969 року. Він присилає щомісячні книжечки-календарі „Навіки“ – щедро ілюстровані, з віршами і краєзнавчими матеріялами, ряд інших видань.