Тобі, народе, ці рядки
Буває хочеш, а не в силі
Жити, як треба. Щось болить.
Літаєш на одному крилі,
А ще і не своя блакить.
Ти не здаєшся. Ти ще годен
Летіти з вітром свободи.
Тобі, нескорений народе
Бог дасть цілющої води.
Недруги кажуть: „Ти каліка…
Ти не дійдеш! Ми тебе вб’єм!“
Ні, крил не подарує Ікар.
Прометей не спішить з вогнем…
Вірою поведе Мазепа,
Якому не страшна Москва.
Хоча і нині шле наклепи
Так, щоб відрікся свого Я.
А ти триваєш у любові
Вже сотні років. Був і є!
Голодомори й ріки крові
Серця не вбили. Воно б’є!
В тебе є діти. Свої діти.
Мова, звичаї, віра, стяг…
Перед тобою світ відкритий.
З рідним, за рідне. До звитяг!
Тобі, народе, треба свого.
І вистачить своїх земель.
З молитвою діждешся того.
Спішить вже правди корабель.
21 червня 2016 року
Думками я у Карпатах
Дивлюсь на лемківськи гори
Зором з чужини, здалека…
Чую лісів наших хори.
Бачу, як плачуть смереки.
Люди в селах не співають
Від часу, коли зависла
Над нашим батьківським раєм
Ворожа акція „Вісла“.
Чую стогін і ридання
Тих, які зустріли злочин.
Лемки і люди з Надсяння
Вертають в безсонні ночі
Від злочинців правди хочуть.
Довго ждуть на виправдання.
13 квітня 2016 року
Василь Шляхтич,
Зелена Ґура, Польща