Моя книга розповіла про життєві шляхи та творчу спадщину Марини Приходько. За останні роки в Україні значно зросла увага до духовних цінностей, збережених та розвинених українцями діяспори. Творчість подолян Василя Дубини, Григорія Костюка, Ольги Мак, Степана Риндика, М. Приходько та багатьох інших стала справжнім одкровенням. А втім увійти в поетичний світ М. Приходько справа не легка, адже це надто складна, непостійна в формах і вередлива в настроях творча психіка.
Її поезії, це постійне пізнання людини, формування людської свідомости та самопізнання. На її думку, тільки поезія, а значить – мистецтво взагалі – було початком самопізнання людини. Для неї світ людини, та й сама людина, не такі вже й прості речі, про що вона писала у вірші „Жити‚ ти кажеш‚ звикають“:
Жити – ти кажеш – звикають.
Жити – ти кажеш – просто.
А я щоночі чекаю
Потойбіч, потойбіч мосту…
М. Приходько (дівоче прізвище Олесіюк‚ 1927-1982) дитячі роки провела в Празі, а потім у містечку Вишниці (Підляшшя), проте в її поезії завжди звучала туга за рідним краєм:
Далекий шлях. Зелений шерх полян
Просвічував крізь темну гущу лісу.
Так з болем розстелявся над Поліссям
Дитинства-смутку осяйний туман.
М. Приходько влітку 1944 року разом з батьками виїхала до Німеччини‚ а у 1950-их роках – до США. Мешкала в Ню-Йорку і працювала перекладачем, разом із своїм чоловіком Євгеном Приходьком (1912-1980) в Українському відділі радіостанції „Голос Америки“.
Володимир Державин у праці „Українська поезія і її національна чинність“ (Лондон, 1957) писав, що хоча молоді поети української діяспори й були „цьковані та переслідувані принципово антикультурною совєтською московщиною – а рівно ж і її українськими „націонал-комуністичними“ та „пролетарськими“ попутниками й попихачами“, проте все ж „знайшли собі серед української національної еміґрації нове й найвищою мірою плідне поле творчої діяльности“.
Кінець 1960-их років приніс видатне пожвавлення в українському видавничому житті в усіх країнах поселення українців. І видатною позицією в українському поетичному доробку стала поетична збірка М. Приходько „Потойбіч мосту“ (Мюнхен, 1967).
У 28 невеликих модерністських віршах, що увійшли до збірки, молода поетеса спробувала дати поетичну синтезу українських переживань поза межами України, і з цього погляду її можна вважати одним з найбільш сучасних еміґраційних українських поетів. І хоча вона видала лише одну збірку поезій, все ж варто зауважити, що коли сучасна Україна повертає таких поетів, як М. Приходько, то незалежна Україна, а з нею і вся українська література та культура, може бути певна за своє велике майбутнє.
Анатолій Трембіцький – старший науковий співробітник, доцент Хмельницького інституту Міжреґіональної академії управління персоналом, завідувач міського відділу Центру дослідження Поділля і Південно-Східньої Волині Інституту історії України, Почесний краєзнавець України, Хмельницький.