Вже другий раз довелося нашій родині переживати невимовно болючу втрату – недавно, 18 липня, смерть дорогого сина Маркіяна, а відтак смерть незабутнього мужа, батька, дідуся, який відійшов у вічність 7 вересня, на 90-му році життя, у Монреалі, Квебек.
Орест-Теодор Павлів народився 23 квітня 1927 року в Нараєві, Україна, в патріотичній родині Олени та Василя як найстарший з шести братів (три брати померли у ранньому віці). Орест залишив у глибокому смутку дружину Ірину Чайковську-Павлів, з якою прожив щасливо 64 роки, доню Людмилу з чоловіком Антоном Чероне, доню Меланію з чоловіком Максом Ратевосяном, онучок Софію та Інесу, сина Христофора – тепер о. диякона Андрея, дружину покійного сина Маркіяна – Ніну Мисан, її дітей Ларису та Адріяна, родину у США та Україні.
У 1944 році мати вислала 17-літнього Ореста з найстаршим братом проф. Василем Різником на Захід, щоб перебути воєнну хуртовину, одначе покійний Орест ніколи не повернувся на Україну і сам пробивався у житті в Німеччині, відтак у США та Канаді.
О. Павлів залишився у глибокій пам’яті своїх рідних, друзів та українській громаді Монреаля та Торонта, як великий патріот, вихователь і вчитель молоді СУМ і Пласту. Як професор славістики, був знавцем української мови, літератури та культури. Покійний з любов’ю передавав своє знання спершу українським учням на вищих курсах українознавства, відтак студентам університетів Отави та Едмонтону, також був вчителем семінарів, організованих Шкільною Радою УККА на Союзівці для учителів. Покійний радо згадував, що одним з його найкращих студентів Університету Отави був Владика Торонто Стефан Хміляр, і також учнем українознавства був президент СКУ Евген Чолій.
Освіту О. Павлів здобув у ділянці славянських порівняльних літератур, спершу у Вільному Університеті в Мюнхені, відтак в Університеті Отави, де 1963 року завершив свої студії кандидатом на доктора. Тема його дисертації: „Поетична творчість Павла Тичини в світлі совєтської критики й літературознавства“.
Від 1967 до 1993 року св. п. О. Павлів працював мовним редактором та диктором
в українському відділі CBC-Radio Canada, міжнародна служба Канадського радіомовлення у Монреалі, під псевдом Іван Понеділок. У той час, за радянської влади, усі передачі були передані безпосередньо в Україну.
Крім професійної та педагогічної праці, брав активну участь в культурно-освітньому та науковому житті. Багато років був культурно-освітнім референтом Монреальського відділу Конґресу Українців Канади. Також багато років був директором Музею ім. Патріярха Йосифа Сліпого у Монреалі. Покійний був членом Наукового Товариства ім. Шевченка та Пласту. У 2007 році нагороджений Шевченківською медалею.
Будучи мовознавцем, проводив коректи багатьох видань. Часто дописував до преси, читав доповіді на літературні теми й теми візантійсько-української іконографії, також писав та ставив дуже вдалі сценарії, у яких проявляв глибокі почування до укаїнського народу. Серед них „Ораторія до 50-ліття чину Сестер Служебниць“ 1967 року у Торонто, сценарій до 75-ліття перших українських поселенців в Канаді (був поставлений на Ontario Place, Торонто 1966 року). Присутній на цій постановці Прем’єр-міністер Канади Джон Діфенбейкер привітав Ореста і сказав: „Хоч я не розумію мови, але відчуваю дух цього твору, дякую вам”.
Наступний жалібний сценарій про Голодомор поставив театр „Заграва” у Торонто та у Вініпезі. Зворушлива композиція-монтаж до 1000-ліття Хрещення України поставлена у Торонто 1988 року в Maple Leaf Gardens. Останньо відтворив поетичне слово до 100-річчя українського Пласту 2012 року. Св. п. О. Павлів залишив чудовий приклад невтомної праці для збагачення та збереження культурної спадщини в українській громаді Монреаля та Торонто.
Похоронні відправи відбулися 11-12 вересня 2016 року у Монреалі, де співали члени церковного хору та хору „Відлуння”, у церкві Успення Божої Матері з участю о. пароха Ігоря Ощіпка при асисті молодшого сина Покійного о. диякона Христофора-Андрея, та православного о. протоєрея Ігоря Куташа. На цвинтарі Prospect у Торонто чин поховання 14 вересня уділив Владика С. Хміляр при асисті о. Петра Двірника та о. диякона Христофора-Андрея 14 вересня з численною участю друзів та знайомих.
Родина складає сердечну подяку Владиці Стефанові, отцям та друзям за участь у похоронах в Монреалі та Торонто. Щире спасибі бандуристові Володимирові Мота за спів „Видиш, брате мій”.
Родина щиро дякує за пожертви на фонд Українського Католицького Університету, які можна надсилати на UCEF – Ukraine Catholic Education Foundation: UCEF Canada, 263 Bering Ave., Toronto, ON M8Z 3A5.
Спи спокійно мій дорогий Оресте.