Тижневик „Слово Просвіти“ у 2016 році надавав сторінки для виступів учасників всеукраїнського конкурсу „Золотий бумеранґ“, присвяченого 110-річчю з дня народження Івана Багряного. Серед переможців конкурсу – Олена Шапошникова, аспірантка катедри історії української літератури Харківського національного університету ім. Василя Каразіна, методист аналітично-організаційного відділу навчально-методичного центру. Тема її дисертаційного дослідження – „Художня антропологія романів Івана Багряного“. Нижче наведено окремі витяги з відповідей О. Шапошникової на конкурсні запитання.
Прибране прізвище Багряного є спорідненим зі словом „багряниця“. Чи випадковий цей збіг? Чи є то пророцтвом? Багряницю – одяг багряного кольору, згідно з текстом Євангелії, надягли на Ісуса Христа. Отже, „бути багряним, у багряниці“ – це свідомий вибір шляху духовного сходження і страждання, а поза тим – шляху до полонення людських душ і майбутнього безсмертя. Без сумніву, „Багряний“ – надзвичайно вдалий псевдонім: він характеризує пристрасну, темпераментну, максималістську натуру письменника і громадського діяча, який виступав за життя як горіння (на противагу гниттю, тлінню), за активну життєву позицію, виражену у героїчній, жертовній діяльності на благо народу.
Роман „Тигролови“ спочатку було названо „Звіролови“ (у 1944 році в скороченому вигляді надруковано у львівському журналі „Вечірня година“, а в 1946 році перевидано під назвою „Тигролови“ у повному обсязі). Згодом у Канаді, Англії та США вийшли переклади англійською мовою („The Hunters and Hunted“ – „Мисливці і польовані“, точніше „Переслідувачі й переслідувані“. „Тигролови“ англійською мовою вперше вийшли друком у Канаді – у видавництві „Burns and MacEachern“ у Лондоні), а також у США (видавництво „St. Martin Press“ у Ню-Йорку). У 1960-их роках роман „Тигролови“ в перекладах різними мовами виходив кількома накладами, загалом понад 1 млн. примірників.
З передбачень І. Багряного передусім здійснилося передбачення неминучости утвердження України як незалежної держави: „Сьогодні є українська нація! Завтра буде Українська Держава“.
І на сьогодні залишається вирішальною роля особистості в історії – тієї, котра буде здатна згуртувати народ. Пробудити приспану самосвідомість, працювати не для власного збагачення, як це ми бачимо на прикладі багатьох нинішніх політиків, а щоб залишитися в пам’яті вдячних нащадків. Головний знак здорового суспільства, якого маємо прагнути, це існування культу Матері і Дитини. Згадаймо пророчі слова І. Багряного в замітці до сатиричної п’єси „Генерал“: „2041 рік. Київ. Сонячний Київ – серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї України. Епоха культу матері і дитяти“.
У 1991 році, коли Верховна Рада ухвалила Акт про державну незалежність України, ті, хто пам’ятав І. Багряного, шкодували, що він не дожив до цієї знаменної, історичної події, адже саме І. Багряний, як прозірливий мислитель і політичний діяч, голова Національної Ради в екзилі, по праву міг би очолити нашу оновлену державу.