Пам’ятник Миколі Щорсу в Києві стоїть на тому місці‚ де раніше був пам’ятник Олексієві Бобринському – будівничому залізниці у Києві. Ідея спорудження пам’ятника М. Щорсу у Києві виникла у 1936 році, ініціятором був Сталін, який видав відповідний наказ. Роботи розпочалися 1940 року і були закінчені у 1954 році. 25-річний М. Щорс командував більшовицьким військом у боях за Київ 1919 року і загинув від пострілу у потилицю‚ який скоїв один з його підлеглих. Тепер у Києві тривають суперечки щодо долі пам’ятника‚ який має мистецьку цінність.
Таким був пам’ятник Олексієві Бобринському в Києві.
О. Бобринський (1800-1868) – правнук Катерини ІІ та Григорія Орлова. Він побудував в Україні багато суспільно-адміністративних споруд, які ще й досі служать вірою й правдою‚ заснував перший в Російській імперії цукровий завод в Смілі. Графа турбувало‚ що цукор везуть з Европи. Він опанував технологію виготовлення цукру з буряків й у Росії побудував цукровий завод. Та російські ранні морози не давали бурякам визріти і граф перевіз завод на південь. Волами й кіньми обладнання доставили до Сміли‚ де 1838 року постали цукровий і пивоварний заводи, механічні майстерні.
Граф сам працював біля верстата. За наступне десятиріччя він побудував цукроварні в Капітанівці, Балаклії, Яблунівці та Грушківці. О. Бобринський став першим підприємцем-цукрозаводчиком в імперії. Його заводи за потужністю встановлених там парових машин перевершували підприємства Москви.
Коли 1835 року австрійський інженер Франц Ґерстнер запропонував побудувати залізницю між Петербургом і Павловськом, саме О. Бобринський очолив цю справу‚ потім став керівником першої у Наддніпрянській Україні залізниці Одеса-Балта. Постав залізничний вузол, який до 1940 року носив ім’я О. Бобринського (нині станція ім. Тараса Шевченка).
Пам’ятник Миколі Щорсу в Києві.
1842 року О. Бобринський збудував у Смілі лікарню на 100 ліжок і щороку на її утримання виділяв 10 тис. рублів сріблом. За свої гроші садив у Смілі дерева, встановлював вуличні ліхтарі, прокладав бруківку‚ побудував Покровську церкву (перший у місті кам’яний храм), що стоїть донині‚ відкрив парафіяльну школу. Усі громадські установи утримував за свої гроші. Графська родина утримувала багато церков. На розпис Володимирівського собору Києва граф пожертвував 11 тис. рублів.
З 1856 року О. Бобринський переселився до Сміли на постійне проживання. При Капітанівському заводі була заснована селекційна станція, що займалася виведенням нових сортів цукрового буряка. Завод у Смілі першим став випускати цукор-рафінад. При заводі була відкрита Школа кадрів вищої кваліфікації‚ яка пізніше переросла в училище, а згодом і в Національний університет харчових технологій у Києві.
Після реформи 1861 року граф допоміг своїм кріпакам викупити у нього землю. О. Бобринський захоплювався лісівництвом. Вкладав гроші кошти в охорону та відновлення цілющого Черкаського бору. Організовував штучні посадки дуба та хвойних порід дерев. Ліси на його землях нагадують парки.
О. Бобринський захоплювався фізичними і хемічними дослідами, механікою. Був членом 11 наукових товариств. Його нову конструкцію плуга на Всесвітній виставці в Парижі відзначили медалею. За фотографії отримував дипломи на виставках у Европі. Заради своєї дружини почав займатися квітникарством‚ написав книгу про вирощування квітів і вивів власний сорт троянд.
Помер граф 4 жовтня 1868 року. У 1878 році у Києві за громадські кошти був споруджений пам’ятник (скульптор Іван Шредер, архітектор Іполит Монігеті) підприємцеві, економістові, меценатові, засновникові цукрової промисловости України, будівничому першої залізниці у Російській імперії та Наддніпрянській Україні. Але до пролетарського свята 1 травня 1919 року бронзовий монумент демонтували й переплавили на снаряди для Червоної армії.
1917 рік розвіяв Бобринських по світу. А збудовані ними цукровий та машинобудівний заводи, лікарня, технікум харчової промисловості, залізнична станція стоять у Смілі й досі. Збереглася й горіхова алея, посаджена старим графом. У пам’ять про графа у Смілі вулицю Тельмана перейменували на бульвар Бобринського.
Київ