У редакційній пошті є чимало листів‚ автори яких розповідають про події минулих часів‚ намагаючись зберегти історію для прийдешніх поколінь. Ігор Федик зі Львова написав велику за обсягом статтю „Ліквідація Української Греко-Католицької Церкви“‚ у якій дослідив події 1939-1946 років‚ коли московські правителі ліквідували цю Українську церкву. Він пише: „Важлива роля у ліквідації УГКЦ відводилася Російській Православній Церкві (РПЦ), яка на той момент уже перебувала під майже повною контролею комуністичної держави. Отож ієрархи РПЦ також розпочали активну діяльність з підготування ліквідації УГКЦ. Зокрема, у Львові було створено єпархію РПЦ, яку очолив Архиєпископ Макарій. Як свідчать документи, у справі ліквідації УГКЦ цей православний ієрарх активно співпрацював із радянськими спецслужбами“.
Ще одну статтю І. Федик назвав „Спадковість імперської злочинности Росії“. „Політика російського президента не несе в собі ніякого морального підґрунтя і побудована виключно на безпринциповій, антиморальній та антизаконній основі, тобто з порушенням всіх норм міжнародних законів і міжнародного співжиття. Свою антидіяльність він запозичив з історії царської Росії та діяльности більшовицьких сатрапів, як рівно ж зі своєї сумнозвісної професії. Те, що найгірше уособлювала в собі Імперія, знайшло вдосконалення у діях Путіна“‚ – вважає автор статті.
Проф. Валерій Швець з Одеси у статті „Що і чому?“ досліджує останні події в Україні через призму московських характерів‚ через становлення московського світосприйняття. Автор пише: „Путіна часто називають диктатором. Я розглядаю цей посил, як намагання перекласти всю відповідальність за все на одну людину. Головною рисою кожного диктатора є не якась внутрішня надпотуга, а вміння стати виразником сподівань широких народних мас. Вміти сказати народові те, що він хоче почути. Вміти зробити те, що він хоче побачити. Вміти подарувати мрію, через яку він пішов би на великі жертви. На моє переконання‚ за диктатуру несе відповідальність не диктатор, а народ. Ми воюємо не з Путіном і не через Путіна. Останній просто робить все, аби сподобатись своєму народові“.
У недавнє минуле повертається Степан Красілич у листі „Чота крилатих“. Це звіт про події з життя куреня „Чота крилатих“ у 2015 році. Таких подій було багато. Це і травневий виховно-оздоровчий етап „Чорний ліс“‚ табори бойового гопака і Карпатського леґіону‚ Великий зліт куреня‚ летунські вишколи. Радимо про такі події писати до газети відразу‚ не чекаючи закінчення календарного року.
Провід Конґресу Українців Канади повідомив: „Українсько-канадська громада розпочинає святкування 125-ліття української іміґрації до Канади. Понад 1.3 млн. канадців мають українське коріння і які вже протягом 125 років є невід’ємною частиною культурного й соціяльного канадського життя“.
У „Посланні представників громадськости до Президента України та всієї нині чинної вищої української влади“ говориться: „Ми, представники різних політичних партій і громадських організацій, які ісповідують ідею українського національного відродження, зібралися 21 лютого на Майдані Незалежности, аби спільно відзначити Міжнародний день рідної мови. Упродовж кількох віків російський імперіялізм і шовінізм знищували українську мову шляхом асиміляції українців під росіян. На час відновлення незалежности у 1991 році українська мова була витіснена російською мовою майже з усіх сфер суспільного життя. Відновлена незалежність пригальмувала зросійщення українців, але не зупинила його“. Далі викладено шляхи відновлення державности української мови‚ але не сказано‚ хто ж ці шляхи пропонує.
Василь Шляхтич з Польщі надіслав три нових вірші про війну з Росією‚ у яких закликає:
„Люби своє рідне в погоду й негоду.
Люби промінь сонця й дощу краплини.
Люби синьо-жовтий стяг свого народу,
Якщо ти є сином неньки-України!“