21 січня, 2016

Обговорили книгу про Аллу Горську

КИЇВ. – 11 листопада 2015 року в Книгарні „Є“ відбулася презентація книги про невтомну художницю з великим серцем – Аллу Горську. У цій книзі особистість відкривається у чуйних і таких живих листах, у художніх замітках, вправах з вивчення української мови та щоденникових записах. Ця праця стала можливою завдяки сприянню Ади Кулик з Вашінґтону, зусиллями упорядниці Людмили Огнєвої і видавництва „Смолоскип“.

Л. Огнєва – громадська діячка, журналістка, науковець, до того ж і майстриня, нещодавно переїхала з окупованого Донецька до столиці. Привезла з собою ориґінальну вишивку та матеріяли, що збирала для книги про А. Горську. Із вивезеного постала виставка „Культурний простір Донеччини“ у музеї Івана Гончара і доповнилася книга. На виставці можна побачити десятки орнаментів, що належали різним видатним українцям: Л. Огнєва відтворила і доповнила їх, відновивши тяглість української боротьби: від козацьких ватажків (і навіть давніших часів) до молоді, що загинула на Майдані та сході України. Мітотворчість у канві культурного коду вишивки збирає докупи усю національну вагу людської ідентичности.

Л. Огнєва розповідала гостям про те, як мало знають про А. Горську на Донбасі і чому дехто таки вважає її там за свою. Про те, як Надія Світлична вчила А. Горську української мови, даючи приклади з поезії їхніх сучасників, як вона з чоловіком Віктором Зарецьким їздила на Полісся, якою вона була вдома і на роботі, як вона творила і жартувала.

Л. Огнєва найбільше зосередилась на тому, що слід берегти на пам’ять про А. Горську. Велика кількість мозаїк, викладених рукою художниці, розкидана у містах на сході та півдні, не внесена до реєстру, а отже не захищена від варварів-забудовників. Деякі з них Л. Огнєва відстоювала сама з залізною впевненістю. Вона змогла переконати будівельників припинити роботи і врятувала один з артефактів тієї доби. І не один, здавалося б, втрачений мистецький об’єкт вона відшукала самотужки: деякі містяться нині на прихованих стінах ресторанів, якісь можна знайти на кухнях закладів швидкого харчування, у закинутих школах і байкерських клюбах. Кольорові фотографії більшости робіт вміщені у книзі.

На презентації були озвучені також історії про молодість А. Горської, зокрема Лесь Танюк розповів про епізоди роботи над декораціями і костюмами в п’єсі Миколи Куліша „Отак загинув Гуска“. Тодішній Львів був місцем, де А. Горська показала себе у ролі художника театру: виставляла світло у театрі ім. Марії Заньковецької, створювала декорації, придумувала костюми, робила маски, допомагала у постановці. Л. Танюк згадував про захоплення А. Горської конструктивізмом і про експериментальне втілення її найхимерніших фантазій.

Прийшов зі своїми історіями і Богдан Горинь. З усіх найбільше запам’яталась його оповідь про рукавички. Їй було тоді 17 років, коли пішла вона з одним хлопцем гуляти на Дніпро взимку. Вже навіть сам факт, що мале дівча сміливо перейшло закутий кригою Дніпро, багато що говорить про неї. Врешті-решт, після довгої прогулянки вони, ясна річ, намерзлися і хлопець пожалівся, що змерз у руки. Тоді А. Горська зняла свої рукавички і віддала йому.

Розповів Б. Горинь про довге й важливе листування Опанаса Заливахи з А. Горською. Про те, з якою ніжністю і захватом вони читали її листи в таборах, як відчували її присутність у важких умовах.

На презентації звучали пісні, які любила А. Горська, особливо „Ой, у лузі червона калина“.

Коли звучить „А ми тую червону калину підіймемо“, значить, пам’ять про мисткиню не втрачена.

Коментарі закриті.