Мене звати Оксана Самс і я хочу звернути увагу на українське населення, яке були вигнане зі своєї батьківщини в Польщі до Радянського Союзу в 1946 році згідно з договором від 9 вересня 1944 року „Про евакуацію українського населення з Польщі та польських громадян з території СРСР“. Батьки моєї матері теж були виселені.
Польський уряд продовжує іґнорувати права цих людей, тому що вони української національности, не поляки. Згідно з законом Польщі про репатріяцію тільки люди польської національности можуть бути репатрійовані назад до Польщі. Вони були вивезені в радянське рабство, тобто на примусові роботи на державних господарствах, а їхнє нерухоме майно, землі‚ сільськогосподарське обладнання та меблі, скотину, зерно забрали до Польщі. Вони досі не отримали жодної компенсації за майно, яке залишилися в Польщі. Тобто ці люди були позбавлені своїх прав примусово, тільки мали право на смерть та знущання, щоб зникнути з лиця землі. Моя мати вже померла в травні 2013 року, не могла більше чекати правосуддя. Ще одна жертва цього злочину зникла, як і багато з них.
Переселення проводилося із застосуванням військової сили і супроводжувалось позбавлення прав українців на землю, ліквідацією культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви.
Є вирок Конституційного трибуналу Польщі від 19 грудня 2002 року, в якому стверджено, що угода від 9 вересня 1944 року не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов’язані з виконанням примусової евакуації, є незаконними.
Парляментська Асамблея Ради Европи (резолюція ч. 1481) про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів 25 січня 2006 року засудила масові порушення прав людини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами, і висловила співчуття, розуміння і визнання жертвам цих злочинів. Угода від 9 вересня 1944 року відноситься до групи військових злочинів та злочинів проти людства, оскільки умови, закладені в ній та методи їх виконання були явно примусовими.
За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії „спецпереселенців“. Відсутність житла, предметів першої необхідности, медикаментів та продовольства особливо гостро позначились на перших партіях депортованих. Після приїзду людей підселяли в будинки місцевих жителів за рахунок ущільнення.
Україна не приняла закону про те, що угода 9 вересня 1944 року, підписана в Любліні, є міжнародним злочином та не засудила примусову евакуацію. Це факт, що триває політична репресія вже 71 рік, та не тільки до людей, які були насильно евакуйовані, але і їхніх нащадків, які народилися в СРСР, отримали важкі психічні травми у зв’язку з втратою історичної батьківщини, і матеріяльну втрату через неможливість використовувати майно, якє є їх спадщиною.
Я зробила фільм про насильницьке виселення українців з Польщі, який можна побачити на Youtube (https://youtu.be/Ztn-3L_RONw „Victims of Power“) і на Vimeo (https://vimeo.com/131981709).
Сакраменто, Каліфорнія
Ваша думка