Завдяки Революції Гідности і через аґресію Росії, більшість українського суспільства стала патріотичною‚ без огляду на етнічне походження, релігію, материнську мову, побутові звичаї. Це дуже позитивна еволюція. Одначе, дивує, що російська мова домінує в багатьох газетах‚ телепрограмах‚ особливо в журналах люкс, друкованих на дуже доброму папері з чудовими світлинами. Я часто літаю рейсами з Києва до Женеви і з Женеви до Києва, в літаку роздають газети і журнали. Є аж 15-20 тижневиків і декілька журналів російською мовою, але якщо попросити щось українською мовою, то мають‚ і то не кожного дня‚ лише єдине видання – „Дзеркало тижня”.
В особистому спілкуванні між людьми, які прекрасно володіють українською мовою, російська мова теж домінує. Чому це так? Є офіційна політика дерадянізації – зміна назв, міст, місцевостей, вулиць. З маленькими винятками‚ це відбулося швидко, без конфліктів. Що заважає громадянам України, які знають українську мову, навіть люблять її, спілкуватися рідною мовою? Чи це за інерцією, так звикли за Радянського Союзу? Українська мова мала офіційний статус, але було зручніше, я б сказав, безпечніше розмовляти мовою „старшого брата”. Крім цього, російською мовою видавались книжки в Україні на всі теми, про всі сфери людської діяльности.
Повертаючись до теперішнього часу, спостерігаю, що чимало українців, куди б вони не приходили, кого б вони не зустрічали, про що б не говорили, починають російською – річ ясна, що і люди, до яких вони звертаються, реаґують у відповідь тією ж мовою. Після повернення до України у 1988 році я побував у всіх її куточках, але розмовляв лише українською мовою. В Ялті деякі радо відповідали українською, а інші‚ з перепрошенням‚ – російською мовою.
В Донецьку, куди я поїхав презентувати книгу „До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє“ мене чекали приємні несподіванки. Я жив в готелі „Донбас-Палац“, що належить Рінатові Ахметову. Троє дівчат в приймальні привітали мене російською мовою, а я сказав, що спілкуюся українською, тож вони відразу з посмішкою перейшли на чудову українську мову. То саме повторилося і з офіцянтами.
Що ще цікавіше – перед поїздкою до Донецька мене попередили, що потрібно зробити переклад „Дороговказів“ і російською мовою (книга була опублікована восьмома мовами‚ включно з корейською та японською), і мій помічник привіз 150 примірників українською та російською мовами. Приходжу до ректора, він тепло вітає мене українською мовою і відразу каже, що постійні викладачі читають свої лекції лише українською мовою. Гості можуть це робити російською. Проректор додав, що коли моя книга з’явилась українською в 1990 році, він написав на її базі свою докторську дисертацію.
Я зробив коротку презентацію, і в дискусії всі студенти ставили запитання чи робили зауваження тільки українською, одна дівчина навіть запитала: „Богдане Дмитровичу, чи велика різниця між нашими реґіонами і чи є небезпекою для нашої суверенности та територіяльної цілісности?”. Я відповів, що два тижні тому я робив подібну презентацію в Івано-Франківську в Прикарпатському університеті, і випадково одна студентка поставила теж запитання і сформулювала його точнісінько так само. Тоді я запитав: „А яка є різниця між вами і ними?”.
Повертаюся до запитання: „Чому україномовні громадяни починають говорити російською?”. Чи це підсвідома меншовартість, чи це ще залишки в нас малоросів з часів Російської Імперії? В інтерв’ю від 3 серпня для газети „День“ з Римою Зюбіною є така думка: чому поляки вистояли при тоталітарному режимі? Бо в них був важливий фактор, якого в нас немає, – це мова. Але нас, на жаль, культурологічно не об’єднує мова. Як вилікувати цю нашу спільну хворобу?
Річ ясна – нам треба зберігати знання і російської мови, але кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні починати розмову будь-де‚ будь-з-ким і про будь-що тільки українською мовою. Тоді й їхні співрозмовники відповідатимуть українською мовою і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і леґітимно.
„Українська правда“‚ 3 серпня
Богдан Гаврилишин – економіст‚ громадський діяч‚ Київ.