У холодних днях в передмісті Чикаґо, серед довгої зими, мені приємно згадати про найкращі дні літа. Це коли можна увесь день бути надворі, на сонці, а вночі гарно спати надворі на чистому повітрі. Це коли персики і яблука вже спіють в гарному штаті Мишиґен.
Ми їхали автом з малими дітьми на їхню першу зустріч Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ) з передмістя Чикаґо до оселі „Діброва“. Ми приїхали 7 вересня 2015 року‚ коли смеркало і почався дрібний теплий дощ. Крізь хмари ще світили останні соняшні промені і показували нам дорогу. Вже темніло‚ коли ми поставили наше нове шатро. Але‚ на жаль‚ дощ став лити‚ як з відра. Треба було покидати оселю й їхати ночувати в готель. На другий день ми встали рано‚ випрали та посушили все‚ що було мокре‚ й повернулися на оселю. Висушили наше промокле шатро. Дітям було приємно бігати під величезними ялинами.
Перший приїхав на оселю організатор зустрічі ОДУМ Андрій Смик з харчами та одумівською емблемою, яку повісив у павільйоні. Помалу по обіді почали приїжджати на оселю молодь і їхні батьки. Побіч нас примістився наш довголітній друг Андрій Бірко з своєю родиною. Він був активним провідником кобзарського табору вже декілька років. Його хлопці розповіли про кобзарський і спортовий табори на оселі ОДУМ в Лондоні, Онтаріо, де вони вчились грати в копаного м’яча.
Наступного дня зустріч молоді почалася. Були перегони для молодших дітей. Ще більше наших довголітніх друзів приїхало на оселю. Орися Завертайло організувала традиційну гру відбиванки між канадцями й американцями. Було приємно побачити Тараса Ліщину з Канади, який ніколи не пропускав такі гри.
На зустріч приїхала ціла компанія молодих бандуристів. Це було нове покоління молоді, яке навчалося гри на бандурі на річних таборах ОДУМ в Лондоні.
Увечорі був гарний бенкет. На бенкеті побачили Володимира Мургу, а Інна Бірко зустрілася з моєю мамою після довгих років розлуки. Колись вони їздили на табори ОДУМ в Мінесоті. Діти довго бігали, грала музика й це їм дуже подобалося. Ми ночували перший раз разом з дітьми в шатрі.
В неділю встали рано й пішли купатися в озері. Коли поверталися‚ то жінки в кухні готували обід. Ми заговорились з довголітніми знайомими, але треба було йти на Молебень і концерт. Декілька поколінь старших і молодших в одностроях помаршували під проводом А. Смика на площу‚ де було відслужено Молебень і Панахиду за покійних членів ОДУМ. Після обіду був концерт, виступали бандуристи. А Марія і Катя Луппо з їхніми дочками чарували гостей народними піснями. Також виступали танцюристи. На цих виступах були присутні колишні члени капелі бандуристів Петро Китастий та Павло Писаренко.
Вечором запалили величезну ватру і співали різні покоління ОДУМ. Це були батьки дітей, які зараз ходять на табори, колишні члени ОДУМ.
Щоб зберегти нашу молодіжну організацію‚ треба докласти не менше праці‚ ніж докладали наші батьки, дідусі й бабусі. Я постійно думаю про те, як мої діти будуть згадувати‚ де і з ким вони виростали. Я знаю‚ який великий вплив це має на світогляд родини. Хіба цього не досить‚ щоб закликати і пробудити колишніх членів ОДУМ до громадської праці?