Нещодавній приїзд Президента України на чергову сесію Генеральної Асамблеї ООН нагадав мені пресову конференцію Петра Порошенка в Києві ще з січні цього року. На тему цієї конференції я писав 31 січня: „У своїх заключних проголошеннях президент дуже гордився діяльністю України у Раді Безпеки ООН, хоч‚ правда‚ покищо минув тільки один місяць‚ відколи Україна зайняла там своє місце. Під кінець конференції пролунали такі слова Президента: „Ви не знаєте‚ наскільки ми є активні сьогодні у Раді Безпеки ”.
За цим твердженням криється правда і вигадка. Правда полягає у тому, що справді журналісти в Україні багато чого не знають. Вигадка полягає у тому, що за січень 2016 року, відколи Україна посіла місце у Раді Безпеки ООН, відбулося десь 15 засідань РБ на такі теми: ситуація у Малі, в Кот д’Івор, Конґо, Західній Африці, Середньому Сході, в Судані і Південному Судані, Колюмбії, Палестині, Центральній Африканській Республіці, Кіпрі і Сомалі і одна тема була присвячена захистові цивільного населення у збройних конфліктах. Тільки при обговоренні захисту цивільного населення у збройних конфліктах вдалося представникові України порушити справу російської аґресії проти цивільного населення у Волновасі, Маріюполі та Краматорську. Представник України Сергій Кислиця підтвердив у своєму виступі, що оскільки ці міста є далеко від конфліктної зони‚ можна підозрювати, що особливо Росія бомбардувала цивільне населення“.
Від початку січня до 14 вересня цього року відбулося 176 сесій Ради Безпеки. Тільки одна сесія, 28 квітня, була спеціяльно присвячена війні в Україні – на підставі листа від 28 лютого 2014 року постійного представника України в ООН, ще тоді Юрія Сергеєва. Ця сесія відбулась на прохання України та з участю заступника Міністра закордонних справ України Вадима Пристайка.
Обговорення членами РБ ООН передували представлення представника секретаріяту ООН і двох послів Організації Безпеки і Співробітництва в Европі (ОБСЕ) з осідком у Києві.
Представлення офіційних речників ООН і ОБСЕ зводилось здебільшого до повторення Мінських домовленостей та труднощів з їхнім виконанням.
Обговорення цих питань українським дипломатом В. Пристайком зводилося до загальників‚ включно зі нагадуванням про річницю Чорнобиля, про порушення прав кримських татарів на півострові‚ окупованому Росією та про кількість жертв від російської зброї на території Донбасу. Окрему увагу звернено на гуманітарні питання.
Російський представник Віталій Чуркін намагався обернути звинувачення за аґресію на противну сторону – не тільки на адресу України, але її союзників США і Великої Британії‚ та для диверсії згадав про близькі річниці Одеських подій 2 травня 2014 року‚ коли загинули російські авантюрники. Він навіть запропонував прийняти резолюцію з цього приводу, де в першій частині резолюції було б підкреслено конечність додержання умов Мінського процесу, а в другій частині – дослідження аґресії України в Одесі 2 травня 2014 року.
Результатом обговорення було те, що сесія закінчилася без висновку, без резолюції‚ взагалі без голосування.
На мою думку, Україна була вкрай непідготовленою і виступала без будь якої конкретики. Виглядало прямо, що Україна просила поставити питання війни в Україні на сесію для того, щоби ця тема не зникала з уваги РБ ООН.
На що це вказує? Можна по-різному розуміти. Що Україна немає стратегії. Що Україна старається виграти час, тобто чим більше часу минає‚ тим сильніше Україна розвиває свої збройні можливості. У кожному випадку, незаперечним є те, що діяльність України в Раді Безпеки, про що хвалився президент на пресовій конференції у січні цього року, – це байка. Справа війни в Україні є темою РБ ОН далеко рідше за час, коли Україна стала членом Ради Безпеки на початку цього року, ніж це було, коли Україна не була членом. Чи причиною цього є бездіяльність теперішнього постійного представника України при ООН, про якого я писав чимало в минулому – вказуючи на його проросійську орієнтацію під час служби на інших форумах, зокрема в Росії? Одне є незаперечним. Посол Володимир Єльченко не виявляє тієї ініціятиви, котру виявляв Посол Ю. Сергеєв. Чому тоді його поставлено на цей відповідальний пост? При цьому винний не тільки сам посол, але й міністер закордонних справ України, а також її президент‚ бо саме він є головним архітектором закордонної політики.
Кому служить заморожений конфлікт? Арґумент влаштування оборонної індустрії та кадрів слушний тільки до якоїсь міри. Головна зброя проти Росії сьогодні – це санкції з боку США та Европи. Не є таємницею, що багато американських та европейських фірм невдоволені санкціями, оскільки вони неґативно впливають на прибутки цих фірм. Не є таємницею також, що деякі політики США та Европи не підтримують політику продовження санкцій. Російська пропаґанда працює з великою активністю, зокрема серед пересічного населення сьогоднішніх союзників України. Для прикладу можна навести і кандидата у президенти США Дональда Трампа, який прагне якнайкращих взаємин зі своїм другом Володимиром Путіном.
Ню-Йорк