КИЇВ. – Дискусію „Світ на порозі антиґльобалізації? Нові виклики демократії“ часопис „Критика“ і Центр польських та европейських студій Національного університету „Києво-Могилянська академія“ провели 8 грудня й обговорили теперішні суспільно-політичні тенденції та можливі виклики, що чекатимуть світ у найближчому майбутньому.
Участь в обговоренні взяли Володимир Кампо – правознавець, суддя Конституційного суду України у відставці; Михайло Мінаков – філософ, публіцист, голова Кантівського товариства в Україні; Микола Рябчук – письменник, публіцист, президент Українського ПЕН-клюбу; Юрій Чекан – доктор мистецтвознавства. Вела зустріч відповідальна редакторка часопису „Критика“ Юлія Бентя.
Перше слово мав М. Мінаков, який у своїй доповіді окреслив історію виникнення евроскептицизму як політичного явища та розповів про ідеологічне підґрунтя його появи. За словами М. Мінакова, корені цього явища можна було помітити ще у 1970-1980-их роках, а особливо виразно воно заявило про себе два роки тому. Зокрема, як зазначив філософ, саме у 2014 році про себе заявила нова европейська ідеологічна сила – евроскептики, які не просто позиціонують себе як антиґльобалістів, а й як антиуніверсалістів і партикуляристів: „У дивний спосіб замість великої ідеї, яка ще 25 років тому була мало не засадничою для спільного европейського проєкту і посилювала єдиний універсалістський проєкт, сьогодні можемо говорити, що від Владивостока до Лісбони з’явився антиевропейський простір“.
Водночас М. Рябчук вважає, що наразі ми переживаємо кризу ґльобального світу і зумовлено її, перш за все, економічними причинами. На його думку, сьогоднішні так звані праві творять якусь абсолютну консервативну утопію в минулому. „Те, що ми бачимо зараз, – це симптоми набагато серйознішої хвороби, яка починається ще з періоду модерности, з початком бурхливого розшарування світу на держави та народи, які є успішними і вириваються вперед, та інші, які вже не мають шансів їх наздогнати та зрівнятися з ними у розвитку“. Водночас він дотримується думки, що людство потребує згоди на позиціях ліберально-демократичного устрою світу.
Нинішню ситуацію Ю. Чекан ілюструє метафорами океану та маятника, тобто сьогоднішні антиґльобалізаційні процеси є природною реакцією на ґльобалізацію. На зміну їм знову прийдуть ґльобалізаційні процеси. Як приклад подібного розвитку подій музикознавець навів приклад розвитку европейської музичної традиції.
Не оминули учасники дискусії і українське питання на мапі ґльобалізації. Як зазначив М. Мінаков, ситуація ґльобальности поширилася на Україну під час Першої світової війни. „Україна і в Першу, і в Другу світові війни була на стороні тих, хто програє. І мова тут не про те, хто виграв у війні, а про кількість загиблих (людські життя, природа, міста, культура). Ми потерпали від цих ґльобальних речей дуже сильно тоді, і у 1990-их наша економіка була експортно-орієнтованою, що, знову ж таки, означає роботу на певні зовнішні ринки у певний спосіб із дуже дешевими робітниками. Тому ми включені в ці ґльобальні процеси просто не так, як хотілося б“, – зазначив М. Мінаков.
При цьому, на думку М. Рябчука, Україна є типовою країною напівпериферії, а не периферією, оскільки все-таки має кваліфіковану робочу силу, якої периферія не має, але постачає напівсировину, напівфабрикати і є таким собі посередником між периферією та розвиненим світом.
Утім, тут важлива, як каже В. Кампо, також і інша річ – це правила гри, яких слід дотримуватися. І це питання, передусім, верховенства права.
Аби підсумувати, наведемо слова М. Мінакова щодо можливого майбутнього розвитку подій в Україні і світі: „Будь-який рух вперед пов’язаний із цілеспрямованою діяльністю, не зі стихією. Звичайно, можна себе заспокоювати, що буде краще. Але буде краще, якщо ми це робимо. Те майбутнє, яке є, – це те майбутнє, яке ми робимо. Воно не настає саме. Щоб маятник хитнувся у кращий бік, потрібні зусилля“.
Оксана Купер – журналістка, спеціялістка з комунікацій.