Село Теслугів на Волині лежить на правому березі річки Пляшівки, яка творить тут великий став, що оточує своїми водами острівець під назвою „Замок”, де в давню добу було городище наших далеких пращурів. Вчителька місцевої школи Надія Дикун-Павлюк вважає, що село отримало свою назву від теслярів, вихідців з сусіднього містечка Крупець, які оселилися над Пляшівкою.
Перша писемна згадка про село відома з 1545 року. За ревізією Луцького замку села Теслугів, Вовковії, Рогізно разом з містечком Крупець належали до Михайлової Свинюської, яка була забов’язана утримувати сама одну городню Луцького замку, а враз з іншими навколишніми власниками ще дві. З писемних джерел відомо, що в Теслугові було добре розвинене ремесло – водяні млини, олійні, крупорушки. На землях Теслугова згадуються кургани „Велика могила” та „Сторожовище”. Ці кургани наводять на думку про велике спільне поховання загиблих в бою або ж померлих під час епідемій жителів навколишніх сіл.
Окремою сторінкою в історії села є урочище „Замок” на штучному насипаному острові. Тут було вибудувано дерев’яний замок, оточений земляними валами, які пізніше були замінені мурованими, а оборонний замок перетворений шляхтичами Журавницькими на палац. Саме в замку на випадок небезпеки знаходили притулок і захист не лише власники, а й їхні піддані.
Важливою пам’яткою Теслугова була мурована ратуша, що її згідно з усними джерелами вибудувала цісарівна Марина Мнишек, донька Сандомирського воєводи Єжи Мнішека і дружина цісаревича Дмитрія, який в історію Московської імперії увійшов як „Лжедмитрій”. Пізніше в Ратуші розміщувалося волосне правління, учнівський гуртожиток народного училища, пошта, етапна тюрма.
Засновники і будівничі замку вибудували дерев’яний храм св. Дмитрія Солунського у 1873 році старанням тодішнього настоятеля Лукіяна Матусевича. Одначе на храмі є таблиця з написом, що церква збудована у 1905 році. Престол храму було освячено в ім’я св. Трійці. Станом на 1889 рік село мало 119 дворів, 908 парафіян, до храму приписана церква Різдва Пресвятої Богородиці, дерев’яна, невідомо ким і коли побудована в селі Корито, а також при вході до сільського кладовища – капличка св. Марії Магдалини (1872 pоку), побудована парафіянами в пам’ять чудесного позбавлення від епідемії.
Церква св. Трійці в селі Теслугові. (Фото: Володимир Рожко)
При церкві зберігалась велика бібліотека, каталог на книги якої було складеної 1887 року, багатий архів, серед документів якого зберігалися грамоти, акти власників села, церковний літопис, метричні книги. Обіч церкви була дерев’яна дзвіниця з шістьма дзвонами місцевого виробництва лубенських людвісарів, які в селі Липа біля Мирогощі мали свої людвісарні.
Національний дух в храмі зберігався і в 1920-1930-их роках, коли Волинь і Підлісся окупувала Польща. Під час московської червоної окупації було ліквідовано всі парафії, а священики і вірні опинилися в концтаборах і тюрмах.
Нині в селі церква св. Трійці належить до Української Православної Церкви Московського Патріярхату (настоятель о. Олексій Павлюк), а новозбудований храм св. Дмитрія – до УПЦ Київського Патріярхату (настоятель о. Роман Миськів).
Прадавнє село Вовковії і Рогізно лежать по обох берегах річки Калинівки, правої притоки Стиру. Свою назву село Вовковії отримало від вовчих зграй на місцевості, покритій тоді лісами, а коли ліси були вирубані і землі перетворені на родючі поля, вовки стали рідкістю.
Вовковії є дуже старою оселею, згаданою в 1459 році в привілеї великого князя Лева Свидригайла, яким він підтверджував права монастиря св. Василя в Луцьку на маєток, наданий святині ще князями Мстиславом Володимировичем і Васильком Романовичом. Пізніше власником Вовковій і Рогізно був український шляхтич Данило Рогозинський і його брати. До Вовковіїв належала також чеська колонія Едвардівка, яку заснували чехи-колоністи в урочищі „Швайберовське”.
Важливим духовним осередком села був храм Чесного і Животворячого Хреста Господнього. Церква була вибудувана на місці попередніх і мала всі ознаки українських храмів.
Село Рогізно свою назву згідно з усними джерелами отримало від рогозу, яким були покриті долини річки Калинівки. Перша писемна згадка походить з 1545 року, коли в опису Луцького замку згадується городня Рогозинських з Рогозина і Вовковії.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці була дерев’яна, трьохзрубна. На її місці пізніше побудовано мурований храм з дерев’яною дзвіницею. Станом на 1839 рік в селі було 59 дворів, 494 парафіян. Після вторгнення червоних „визволителів” від старовинних дзвонів на церковиці вчитель Володимир Возний знайшов лише уламки, на яких збереглися залишки барельєфів. Храм зачиняли більшовики у 1939-1941 роках, а розбили під час боїв.
Нинішню муровану святиню побудували селяни з настоятелем о. Віталієм Возним на місці давнього церковища, на якому збереглися кілька могил попередніх настоятелів.
Недільного ранку з моїм колишнім студентом Сергієм Хоміцьким і його другом, випускником Острозької академії В. Возним ми вирішили побувати в Теслугові, Вовковіях, Едвардівці, Рогізному.
У Теслугові від попередніх храмів нічого не лишилося, а від замку на острові лише назва. Довго стоїмо на Замковищі і милуємося зеленими лугами за Пляшівкою, далекими лісами. Сонячний теплий ранок міцно тримає в своїх обіймах цю чарівну землю, а навколишню тишу лише час від часу порушує голос зозулі, яка комусь лічить довгі роки життя.
Нас кличе дальша дорога, яка простелилася крізь поля до Бабиної гори і гори Касні. З них добре видно золотоверхі бані Почаївського монастиря, їдемо польовими, ледь помітними дорогами до Вовковіїв і Рогізного. Перед нами велике кладовище з кам’яними й металевими хрестами – усе, що залишилось від минулої Едвардівки.
Сюди на прохання синів о. Віталія Сагайдаківського з Торонто, дід яких о. Епіфаній був настоятелем церкви у Вовковіях, я вже приїздив в пошуках слідів вихідця з цієї колонії (прізвища не пам’ятаю) юнака Тимофія. Саме 18-річний юнак Тимофій з Едвардівки врятувався від куль енкаведистів і врятував в січні 1940 року від смерти о. В. Сагайдаківського з родиною.
Велика побожність притаманна місцевим селянам. Недільного дня ми не зустріли нікого з них за працею в полі, на лугах. Храми в селах Вовковії і Рогізно були заповнені. Парафії належать до УПЦ КП. Настоятелем церкви Чесного Хреста Господнього у Вовковіях є о. Миколай Іваник, Різдва Пресвятої Богородиці в Рогізно – о. В. Возний, які вірно і віддано служать Богові, Україні, рідному народу.
Біля церкви Чесного Хреста бачимо пень в чотири людські обхвати від прадавнього ясеня, вік якого без сумніву 500-600 років. Ото ж церковище, на якому будувалися пізніші храми, належить до XIV-XV ст. Дорогою до Вовковіїв нагадую собі, що тут було до 20 курганів-могильників ще на початку XX ст. Їх поглинула доба Москви, коли розорювали навіть кладовища.
Дорогу до Луцька заповнили споминами про подорож з її пошуками і знахідками, які дозволять написати нові сторінки з минулого рідної землі.