23 листопада, 2016

Нас об’єднує Іван Багряний

Сергій Козак – літературознавець, публіцист. Народився у Костополі на Рівненщині. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Навчався на факультеті славістики Мишиґенського університету. Доктор філософії Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина). Працював головним редактором газети „Літературна Україна“, власним кореспондентом цієї газети в США та Канаді, головним редактором газети „Українські вісті“ (Дітройт). Нині – редактор газети „Літературна Україна“, головний редактор серії видань „Українська бібліотека ім. І. Багряного“. С. Козак розповів: 

Це було щастям для мене працювати у середовищі, яке було віддане українській національній ідеї, Україні. Скажу відверто, якби не праця за фахом, та ще й в редакції „Українських вістей“, я б, певне, не зміг би так довго перебувати у Дітройті. Зустрічі з багатьма українцями в США, Канаді, Австралії, Німеччині дали мені багато як журналістові. Особливо важливим було спілкування з людьми, які знали Івана Багряного.

Батьки в дитинстві часто возили мене цікавими місцями України. І спочатку надихали мандри рідною землею, а потім додалося й бажання допомагати людям у встановленні справедливости через друковане слово. Можливо, ці два крила й покликали мене до журналістики.

Після закінчення Київського університету, наприкінці 1980-их років я потрапив до „Літературної України“. Це була досить популярна газета, наклад перевищував 300 тис. примірників. Але мене запросили до США, я отримав запрошення від Фундації ім. І. Багряного до газети „Українські Вісті“. Відтоді моє життя й пов’язане з іменем І. Багряного.

Зрозуміло, що це велика відповідальність для молодого журналіста працювати головним редактором того видання, яке свого часу було засноване І. Багряним та його однодумцями. Дуже цікаво пізнавати й досліджувати спадщину І. Багряного. Адже газета, об’єднуючи багатьох авторів і читачів по всьому світі, які продовжували ідею І. Багряного, відкривала світові теми, про які на теренах СРСР тоді навіть не йшла мова.

В редакції часопису був багатий архів, і я почав його досліджувати. Прочитав кожну статтю за весь період існування газети і підсумком цієї роботи стало двотомне видання „Українські вісті“, а згодом бібліографічний покажчик „Іван Багряний: український письменник і політичний діяч“, збірник наукових праць‚ присвячених творчості І. Багряного „від „Скельки“ до „Буйного вітру“. Усі ці видання вийшли у в світ завдяки Фундації ім. І. Багряного.

Унікальність „Українських Вістей“ насамперед у тому, що ця газета, заснована 1945 року в Німеччині, проіснувала аж 55 років. Це єдине періодичне видання, засноване після Другої світової війни українцями в еміґрації, яке існувало до 2000 року.

Саме навколо цього часопису гуртувалося коло найвідоміших літераторів і громадських діячів, які після Другої світової війни перебували в еміґрації. Це Юрій Лавріненко, Григорій Костюк, Василь Гришко, Павло Маляр, Олексій Коновал, Василь Гришко, Михайло Воскобійник, Тодось Осьмачка, Леонід Лиман. Ціла плеяда відомих, талановитих і цікавих людей. Усі вони, співпрацюючи, творили високого рівня газету.

Ось чому я кажу, що майже уподовж 10 років бути головним редактором такої газети – це не тільки відповідальність, а висока честь, можливості творчого розвитку. Зокрема у справі дослідження історії видання, яке, нагадаю, засноване 1945 року в місті Новий Ульм (Німеччина), в таборі для переміщених осіб, де й перебували І. Багряний і його однодумці.

Потім я повернувся в Україну. Нам треба тут стояти за свою землю, змагатись за свою Україну. Я полюбив Київ з перших днів перебування в ньому, коли вступив до університету. Київ – гарний, бажаний. Щоправда, хочеться, щоб був ще більш українським.

Моє відкриття І. Багряного продовжується і наповнюється змістом. І. Багряний – це така глибина, яку вивчати й вивчати. До 110-ої річниці з дня народження І. Багряного ми видали низку книжок, які, до слова, привезли й до Охтирки. А починалося все з 1990-их років, коли з’явились перші публікації, книги, статті в „Літературній Україні“, журналах. Це був початок наближення до І. Багряного всіх українців. Велика роля у цій важливій справі наближення українців до І. Багряного належить Фундації, яка носить його ім’я.

Вшанування пам’яті І. Багряного – унікальна подія тим, що вона відбувається на обійсті, де минали дитинство і юність видатного письменника. Такі миті найдорожчі, вони залишаються і в пам’яті‚ і в душі на все життя. Це свята земля. Багатьох людей, українців об’єднав навколо ідеї незалежної І. Багряний! Навіть після смерти він згуртовує прикладом свого українського чину!

Коментарі закриті.