3 листопада, 2016

Надію Савченко треба знову рятувати

Коли Президент Росії Володимир Путін випустив Надію Савченко з в’язниці, розпочалася нова сторінка у її життєписі. Під час неволі бранку внесли до виборчого списку партії „Батьківщина“ і вона стала депутатом Верховної Ради, а також делеґатом до Парляментської Асамблеї Ради Европи (ПАРЕ). Це зробили не заради якихось особистих якостей Н. Савченко, а для надання недоторканости її особі. Йшлося про ще одне протистояння України проти Росії. А також про співчуття до молодої жінки, котра з не завжди зрозумілих обставин опинилася на Донбасі і стала полонянкою.

До визволеної жінки прийшла слава, яка вимагала від неї підтримки дією і словами. Дії були облічені на зовнішню незвичайність і були особистою справою. Захотіла вийти з літака босоніж – дівочі ніжки на бетоні летовища запам’яталися.

У парляменті Н. Савченко також привернула увагу своєю нестандартною поведінкою. Під час засідання роззулась і сиділа, босоніж, з ногами на кріслі. Це привернуло увагу громадськости і активно обговорювалося в соціяльних мережах. Особливо зацікавила така її поведінка росіян.

Далі настав час заяв. 2 червня Н. Савченко виступила проти проведення судової реформи Президента Петра Порошенка, яка передбачає створення Вищої ради правосуддя, передання їй повноважень призначати суддів та переатестацію всіх суддів. Зміни до Конституції порівняла з ґранатою.

7 червня Н. Савченко закликала представників української влади встановити зв’язок без мінських домовленостей із ДНР та ЛНР і вийти на внутрішній зв’язок без третьої та четвертої сторони. Олександер Захарченко та Ігор Плотницький можуть „позиціонувати як народні депутати від ДНР та ЛНР“ і вона готова з ними говорити.

16 червня Н. Савченко заснула на засіданні Комітету з національної безпеки і оборони. Зрозуміло: після тривалого ув’язнення сили не ті. Під час засідання цього ж комітету, влаштувала скандал і залишила засідання, фактично зірвавши кворум з розгляду низки важливих питань. За словами членів комітету, Н. Савченко зірвала розгляд питання військового бюджету на 2017 рік, звіту Служби Безпеки України (СБУ) про заходи щодо захисту інформаційного простору України в умовах аґресії, а також питання про розширення санкцій проти Росії. У зв’язку з цим депутат від Народного фронту Юрій Береза заявив про неналежну поведінку Н. Савченко, а керівник комітету Сергій Пашинський доручив підготувати проєкт звернення до СБУ України про перевірку контактів Н. Савченко із сепаратистами самопроголошених ДНР і ЛНР.

22 червня Н. Савченко заявила, що впевнена у своїй стовідсотковій перемозі на президентських виборах, якщо вони відбудуться сьогодні, а також вважає український уряд і армію, що не дали відсіч Росії в Криму, винними у війні на Донбасі.

23 червня в інтерв’ю пресі Н. Савченко заявила, що слід поступово знімати санкції з Росії при виконанні нею тих чи інших умов, аж до припинення анексії Криму. Також вона готова вести перемовини про звільнення заручників з О. Захарченком та І. Плотницьким.

2 липня в інтерв’ю для телеканалу „112“ Н. Савченко заявила, що погодилася б очолити Міністерство оборони України.

22 липня Н. Савченко закликала Україну і сепаратистів розпочати діялог і пробачити один одному заради миру. Реакція суспільства була переважно неґативною.

2 серпня Н. Савченко запропонувала свою концепцію державотворення України. Згідно з нею, на виборах український народ має обрати 100 депутатів, завдання яких – написання нової Конституції України. Також Н. Савченко запропонувала новий принцип поділу України, яким передбачається створення самоврядування адміністративних одиниць України за економічним принципом виживання і розвитку інфраструктури, право володіння громадянами зброєю. Президент України – символічна посада і відповідає за зовнішні відносини, має уповноваження головнокомандувача на випадок війни.

2 серпня оголосила голодування заради звільнення інших військовополонених. Того ж дня заявила, що не підтримуватиме Юлію Тимошенко на наступних виборах‚ як і інших політиків старої системи.

Під час перебування в ув’язненні Н. Савченко ініціювала прийняття закону, що зараховує засудженим строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Закон був прийнятий 26 листопада 2015 року й призвів до зростання злочинности в Україні. Під дію закону підпадають майже 50 тис. осіб, з яких 1,000 – вбивці.

На сесії ПАРЕ Н. Савченко 13 жовтня повідомила про свою візиту до псевдореспублік Донбасу. Міністер оборони України Степан Полторак назвав відвідування Н. Савченко тимчасово окупованих територій Донбасу її особистою справою, але зазначив, що спілкуватися треба з тими, хто розпочав війну проти України, маючи на увазі, що перемовини необхідно вести з керівництвом у Москві. 17 жовтня Н. Савченко дала свідчення в СБУ з цього питання.

На сесії ПАРЕ Н. Савченко 13 жовтня запропонувала повернути Росію до асамблеї без права голосу: „Европа не може впасти так низько. Европа не одне тисячоліття вистояла і зараз вистоїть. Росію нема чого боятися. Це говорю вам я – українка, европейка. Проти цього є протидія. Ви повинні змусити себе поважати. І якщо ви говорите про повернення Росії на майданчик ПАРЕ, її ніхто не виганяв. Нехай повертається і слухає людей, які цивілізовані“. 10 жовтня президент ПАРЕ Педро Аґрамунт теж закликав повернути Росію в асамблею. Після цього Україна заявила, що вимагатиме його відставки. Н. Савченко сказала: „Треба розуміти, що якщо Росія чогось вчитиметься, її треба заохочувати. Якщо ведмедик піддається дресируванню, йому дають цукру. Санкції не можуть бути вічними“.

Слова і вчинки Н. Савченко у Києві були схильні вибачати, але це не сподобалося самій Н. Савченко: „Мене не хочуть почути ні міністер оборони України, ні президент! Не хочуть почути, що в армії негайно потрібні кадрові зміни, тому що з дурнями війни не виграти, що за воєнні злочини і за розвал армії повинні відповідати генерали! Так знайте, суки, народ вам цього не простить!“.

Н. Савченко намагалися просвітити щодо війни з Росією і перебудовою армії, але вона заявила: „Це усе повітря, інтернет-висловлювання мене не цікавлять, цієї віртуальної верстви для мене не існує, скільки б мені не говорили, що на неї слід звертати увагу. Ось ви потім напишете, а я навіть читати не буду це інтерв’ю. У цьому вся я. Помічники мої будуть читати й матюкатися, що я вам наговорила, а я не буду“.

26 жовтня стало відомо, що колишня полонена Кремля Н. Савченко прибула до Москви, щоб своєю присутністю підтримати Миколу Карпюка та Станіслава Клиха під час слухання їхньої апеляції у Верховному суді Росії. А також прогулятись по Красній площі. До суду прибули знімальні групи усіх російських каналів. Для них Н. Савченко проголосила: „Слава Україні! Хлопці, тримайтесь! Микола, ти витримаєш. Мені тоже винесли 20, а ні хрена не 20. Слава Україні, героям слава!“.

Адвокат затриманого у Москві журналіста Романа Сущенка Марк Фейґін розкритикував Н. Савченко: „Російський піар-супровід приїзду Н. Савченко до Москви створює ілюзію, що будь-який українець може безбоязно приїжджати в Росію, що все спокійно. Але це неправда! Отриманий інформаційний фон шкодить у справах інших українських політв’язнів. Якщо її вже пропустили, то це означає, що десь там, на горі, було прийнято рішення: „Ну, нехай чудить“. Те, що її пропустили, тут немалу ролю зіграло її оточення, яке домовлялося з певними людьми в Росії, щоб це пройшло безболісно. Значить, вона для картинки потрібна. Її ж засудили за незаконний перетин кордону. Чужоземний громадянин, який засуджений за цією статтею і навіть, якщо помилуваний, то точно просто так приїхати в Росію не може. У даному випадку це політичне рішення“.

Заступник голови партії „Батьківщина“ Сергій Соболєв, сказав: „Савченко і далі перебуває у стані війни. З такого стану тисячі людей, які пройшли фронт, або зараз на фронті – важко вивести. Вона вважає, зараз це її передова: не боятися, їхати. Не можу її засуджувати. Хоча розумію, що це небезпечно“. Він застеріг українців, що, насправді, небезпека бути затриманим і безпідставно звинуваченим на території Російської Федерації залишається.

В Державній Думі Росії прокоментував візиту Н. Савченко до Москви голова Комітету у справах Союзу Незалежних Держав Леонід Калашников: „Савченко хоче показати, що їздити до Росії не так небезпечно, як видається, і „попіяритися“ на справі Карпюка і Клиха. Мабуть, їй бракує популярности і приводу для того, щоб про неї згадували там, на батьківщині“.

У багатьох країнах є свої диваки. В Росії Володимир Жириновський. Але з Н. Савченко усе складніше. І про це написав 26 жовтня відомий київський політолог Віталій Портников:

„Поява народного депутата України Надії Савченко в російській столиці, як зазвичай це відбувається з колишньою заручницею, викликала суперечливі емоції. З одного боку – важливо, що Савченко приїхала на суд і підтримала наших ув’язнених в скрутну хвилину. З іншого – як вона взагалі могла з’явитися в Москві? Зрозуміло, як. Для того, щоб Савченко отримала можливість перетнути російський кордон і спокійно перебувати в Москві, необхідне спеціяльне рішення керівництва Росії. І персональне схвалення Президента Володимира Путіна. Без цього, звичайно ж, Савченко просто зупинили б ще в аеропорту. І жодних сумнівів в тому, яким чином ухвалюються такі рішення, бути не повинно. Як і не має бути жодних сумнівів в тому, чому вони ухвалюються. Савченко для Путіна – це людина, яка може стати фактором дестабілізації ситуації в Україні, „жива бомба“. І якщо про неї починають забувати – то чому б і не нагадати.

З іншого боку, а чому сама Надія Савченко не повинна скористатися ситуацією, яка дозволяє їй приїхати на процес? Або вона повинна думати про те, які пляни на неї має Путін? Опоненти Савченко скажуть, що вона повинна враховувати всі фактори, для того вона – депутат і політик. Але це теж лукавство. Савченко – ніякий не політик. Вона – змучена жінка, що кинула себе в політику наступного дня після звільнення з в’язниці. Вона тільки вчиться бути політиком і може ніколи ним не стати. У нас перед очима чимало депутатів, які мають до політики досить умовне відношення.

До речі, про депутатство. Включення Надії Савченко до списку „Батьківщини“, а потім до парляментської делеґації в ПАРЕ було перш за все важливим елементом її захисту. І це, між іншим, спрацювало. Савченко – на свободі, в той час як майже всі інші українські заручники все ще утримуються Кремлем. Українські виборці голосували за Надію як за заручницю Путіна – і правильно зробили. Але очікувати, що звільнений заручник за помахом чарівної палички стане відповідальним політиком – теж прояв безвідповідальности. З того моменту, як літак зі звільненою заручницею приземлився в Борисполі, ми повинні думати не про Савченко та її спроби відповідати власному образові, а про тих, хто залишився в путінських катівнях. Краще витрачати свої емоції і енерґію саме на цих людей“.

Українська письменниця Оксана Забужко ще у березні 2016 року передбачала кардинальні зміни в поведінці Н. Савченко в разі визволення. Вона проводила аналогії з радянським політв’язнем Валентином Морозом, поведінка і особистість якого після тортур в радянських спецклініках і таборах кардинально змінилась. О. Забужко пояснювала це впливом інформаційного поля, медикаментів та інших методів, які на разі є засекреченими. Аналогічним чином і Н. Савченко після звільнення спочатку говорить про необхідність продовжити санкції проти Росії, а згодом — що санкції треба поступово знімати.

Ще одним сиґналом про небезпеку для Н. Савченко стала її автобіографічна книга „Сильне ім’я Надія“ (Видавництво: „Юстініан“. Київ. 2015. 328 стор.). Вражає мова книги, повна слів та виразів, які завжди вважалися негідними нормальної людини.

Пити горілку, пише Надія, почала з шести років, коли їй вперше налила чарку її мама. Батьки завжди наливали дітям, але тато якось сказав, що Надії пити не можна, бо вона стає страшною, коли п’яна.

У військовій частині в Бродах її судили офіцерським судом чести за те, що вона п’яною лежала в кущах при дорозі, за те, що була в однострої, ганьбила погони лейтенанта. На суді Н. Савченко сказала, що пила і пити буде, але не з ними.

У миротворчому батальйоні в Іраку Надію затримали американці за брутальні витівки, після чого її повернули в Україну. На Донбасі вона спершу побувала в „антимайдані“ Краматорська, який роззброював українську бронетехніку. Потім опинилася в батальйоні „Айдар“. Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос під час телепрограми Савика Шустера скзав: „Вони там ґольф-клюб грабували, а Савченко пішла їх виручати“.

Полонянку вивезли до Воронежа. Вона пише: „Я здала брудний і запилений камуфляж. Принесли чисте і свіже. Замовила пляшку коньяку. Хлопці-охоронники попалися веселі, цілих дві зміни підряд, принесли пляшку віски, текіли дві пляшки, ми замовили креветок і знімали стрес“.

У книзі чимало шокуючих, надто особистих подробиць. Та найприкріше, що військо, люди, уся Україна описані у вкрай чорних барвах, ніби на замовлення російської пропаґанди. Звісно, не варто ідеалізувати українське життя, але я був в Україні два тижні минулого серпня і бачив багато позитивного. Не міг би сказати так, як пише Н. Савченко у своїй книзі у розділі „Гниле болото Броди“: „Кажуть, що на західній Україні люди дуже хороші. Та не вірте! Бродівчани ввічливі і набожні люди, але це тільки в обличчя. Поза очі це пліткарі. А до церкви ходять, щоб „парад шуб“ показати сусідам на заздрість. В кабаки у бродівчан звичка ходити з малими дітьми. Батьки п’ють, а діти вчаться. На базар вони збираются як на свято. Там і себе покажеш, і на людей подивишся. А потім ще тиждень про почуте пліткують до наступної суботи. (…) Бродівчани звикли як свині жити, хліви під вікнами будувати, свиней і курей у них тримати, і це їх влаштовувало. Було бажання стрибнути просто з мосту на вагон і поїхати геть з тих Бродів, щоб не згнити, як усі місцеві“.

Галина Терещук (Радіо Свобода) пише: „Військовослужбовці 16-ої окремої бриґади армійської авіяції з Бродів відмовились підписувати будь-які звернення на підтримку Н. Савченко, коли вона перебувала у російській в’язниці, як їх тільки не просили чиновники Міністерства оборони. Едуард Загурський, командир залоги, до якої після навчання призначили Н. Савченко, сказав: „Вона була під моїм керівництвом, але вона була дуже проблемним офіцером“. Н. Савченко запам’яталась їм тим, що знімала напругу за допомогою міцних напоїв. Зрештою, про вживання спиртного у Бродах вона пише у книжці: „Тому від такого нудного життя і служби у Бродах році на другому я спиватись почала. Не те, що геть, але досить часто“.

В. Портников і О. Забужко дали суспільству явний сиґнал: Н. Савченко знову треба рятувати. Тепер вже від неї самої, від очманіння славою, і від впливу її оточення, яке продовжує звичайну жінку, яку обставини зробили предметом посиленої уваги суспільства, представити як пророчицю, яка знає і віщує правду. Н. Савченко треба рятувати від неї самої. Ще не все втрачено для цієї молодої жінки.

Коментарі закриті.