КИЇВ – Від самого ухвалення Мінських домовленостей у лютому 2015 року, в українському суспільстві не існує єдиної думки щодо цього документу. „Вони переміщують фокус з країни аґресора на країну-жертву. Відповідальність покладають на Україну так, наче це – внутрішній конфлікт. До того ж, їхні положення складно виконати, адже можливі різночитання. Потрібен більш чіткий плян, дорожня карта – що за чим виконувати“, – пояснила Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики, під час дискусії 19 грудня 2016 року в Українському кризовому медія-центрі (УКМЦ).
Втім, за її словами, саме Мінські домовленості залучили до процесу медіяторів – Німеччину та Францію, які знаходяться на стороні України, а також мають чіткий механізм, який вказує на злочинця – санкції.
На заході УКМЦ експерти спробували проаналізувати економічні, політичні, гуманітарні наслідки, а також як змінилася громадська думка за ці майже два роки.
Думка українського суспільства
„Ми маємо чітко сформовану картину суспільних настроїв щодо конфлікту на Донбасі. Немає запиту на мир за будь-яку ціну. Близько половини населення вважає, що Україна має бути вибірковою у компромісах, на які вона йде. На кінець 2016 року ця позиція почала переважати й у прифронтових районах Донбасу“, – розповіла Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду „Демократичні ініціятиви“.
Українське суспільство налаштоване на формулу „Спочатку – безпека, потім – міжнародні документи“. Основним рецептом миру є подальший тиск на Російську Федерацію з метою припинення аґресивних дій. При цьому позитивне ставлення до ідеї з міжнародним континґентом значно збільшилося, зокрема на Донбасі – з 16 відс. підтримки до 39 відс. „Жодних виборів на непідконтрольних територіях бути не може – так думають стабільно понад 40 відс. українців, а серед тих, що допускають таку можливість, переважають ті, що орієнтуються на ряд вимог: демілітаризація території, відповідність виборчого процесу українському законодавству, контроль міжнародної спільноти, відновлення Україною контролі над кордоном“, – розповіла М. Золкіна.
Все більшої підтримки набирає ідея про те, що території не мають отримати жодних додаткових уповноважень після їхньої реінтеґрації. Така думка тепер переважає і на Донбасі – 42 відс. „Це – наші внутрішні „червоні лінії“. Якщо у 2014 році та на початку 2015 можна було переконати внутрішнього споживача у доцільності тих чи інших болісних поступок, то сьогодні це може закінчитися цілим рядом внутрішніх ризиків, починаючи від збурення, протестних настроїв, подальшого розколу серед еліт та послаблення держави“, – зазначила М. Золкіна.
За її словами, одним із можливих варіянтів для України є сприйняти ситуацію як факт і намагатися її полегшити: покращити умови перетину на контрольних пунктах в’їзду-виїзду, сприяти торгівлі з певними підприємствами на непідконтрольній території.
„Такий сценарій – це спосіб показати, що держава виконує свої уповноваження у тих обсягах, у яких може, відносно своїх громадян, які можуть на неї розраховувати. Якщо будуть умови для повернення територій, то таке ставлення полегшить перехід влади. Але такий підхід заморожує ситуацію на де-факто визнанні двох систем влади: самопроголошена влада стає партнером у здійсненні уповноважень України. Від цього легко перейти до їх легалізації“, – зазначила М. Золкіна.
Гуманітарна та соціяльна ситуація
Віталій Сизов, аналітик Донецького інституту інформації, розповів, що через військові дії, велике навантаження йде на медичні заклади Донбасу. Також складна ситуація залишається зі статистикою захворювань на непідконтрольній території. Переміщення вищих шкіл пройшло дуже складно, студенти часто хочуть переїхати у великі міста, спостерігається відтік кадрів у школах, а також ідеологізація навчання.
„Якщо на підконтрольній Україні території ідеологія спрямована на єдину, неподільну Україну, то на тимчасово окупованих територіях вибудовується окрема ідентичність. Це погано відобразиться на перспективі реінтеґрації“, – вважає він. В. Сизов зазначив, що ідея повної ізоляції непідконтрольної території користується підтримкою у прихильників „легких рішень“. „Такий сценарій має свої ризики: відмова від частини своїх громадян призведе до репутаційних наслідків перед, перш за все, власними громадянами, які стали жертвами окупації, а також перед міжнародною спільнотою – як надійного партнера“, – вважає В. Сизов.
Економіка
За словами Ілони Сологуб, дослідниці Київської школи економіки та „Vox Ukraine“, через війну Україна втратила 10-15 відс. свого Внутрішнього валового продукту, частину податкових надходжень, а її виплати з бюджету зросли. „У наступні роки виплати з бюджету пов’язані з конфліктом або залишаться сталими, або ще більше зростуть: військові виплати, виплати на військово-політичну обстановку, відновлення інфраструктури звільнених реґіонів“, – вважає дослідниця. Очевидним є значне зниження частки Росії у торгівлі. Лінія розмежування стала серйозним джерелом корупції. „Для чужоземних інвесторів конфлікт є лише третім фактором, який їх відлякує після корупції та недосконалої судової системи“, – додала вона.
За словами І. Сологуб, дуже небезпечним є топтання держави на місці, якщо вона розраховує на реінтеґрацію тимчасово окупованих територій. „Люди, які виступають за ізолювання, незадоволені, що продовжується торгівля окупованими реґіонами. А ті, що виступають за більшу інтеґрацію, або мають там родичів, незадоволені, що цим 20 тис. людей необхідно стояти в чергах по багато годин“, – пояснила І. Сологуб.