ТОРОНТО. – Прикро, але не всі ми знаємо свої родоводи. Ми незавжди хотіли прислухатися до розповідей старших і не зберегли пам’яті про наше минуле. А скільки історії існує у кожній фотографії з минулих літ. Ось світлина з мого улюбленого, вже неіснуючого села Вільці Вербицькі. Добре пам’ятаю людей, їхні доми, пригадуються коні, корови і навіть собаки, які не завжди прихильно вітали перехожих.
Мої односельці в більшості були бідними, кожна грудка землі була для них великою цінністю. Але кожна оселя була оточена старанно обробленими грядками, на яких красувалися найрізніші барвисті квіти. Мої односельці не набиралися патріотизму з академічних наук, їхній патріотизм зростав на рідному побуті, на звичаях і українських традиціях. Навіть цвинтар на краю села своєю мовою тиші, робив могутнє враження на молодь і старших.
Належу до покоління, яке за акції ,,Вісла’’ було брутально вигнане з рідної землі. Озброєні польські вояка гнали нас зневажливо 7 червня 1947 року до Белжця, де пару років раніше німецькі нацисти мали табір смерти, в якому стратили близько 450 тис. євреїв, циган, українців та поляків. Дивлячись на це місце смерти, з переляку дрижали наші люди, яких після трьох днів чекання заладовано до товарових вагонів і повезено в незнаному напрямі. Під час депортації доконувано крадіжки, нищено на місцях доробок цілого життя, а разом з тим нищено пам’яткові реліквії, вишивки, книжки, знимки, портрети та навіть святі образи. Тому збережена фотографія є цінною реліквією, бо більшість загинула безслідно.
Село Вілька Вербицька, де жили мої батьки і дідусі, налічувало майже 100 господарств і 450 мешканців. Вілька була присілком села Вербиці, що належало до Рава-Руського повіту. Село – це частка нашої батьківщини, в якій зосереджений дуже глибокий і багатогранний зміст. У кожного з нас є свої улюблені місця, які нам подобаються ще з дитинства, з якими пов’язані спогади про стежини, якими ми босоніж ходили. Можливо, колись через багато років, хтось прочитає цю розповідь і більше дізнається про своє коріння, про радості і біди, пережиті прабабусями і прадідусями.