13 січня, 2016

Московські карателі виявилися садистами

Побачив у Інтернеті відеофільм: тіло бійця, батька шести дітей Романа Капація було порізане ножами, руки і ноги простріляні. Українець помер, не витримавши катувань бойовиків „ДНР”. Стан звільнених з полону в Донецьку воїнів України – Р. Капація (він помер у шпиталі) та Вадима Бабенка з 80-ої аеромобільної бриґади шокував навіть лікарів.

Московські карателі, що прийшли зі своїм „русскім міром” в український Донбас, довели, що порівнювати їх з нацистами – це робити їм комплімент, а називати їх людьми – це образа для людей.

Згадайте садистку Ларису Чубарову, яка з задоволенням розстрілювала полонених українців прямо в катівні. Тепер вона в українському слідчому ізоляторі. Або одного з провідників донецької банди сепаратистів за кличкою „Моторола“ (справжнє прізвище Арсен Павлов). Він теж хвалився, що розстріляв 16 полонених українців. Л. Чубарова і А. Павлов привселюдно хваляться на весь цивілізований світ, що вони розстрілювали полонених українців, після того, як тих нещасних катували, розстрілюючи чашечки колін, відрізували вуха чи носи. Далі перо не пише…

Чому я написав, що назвати „путлірівців“ нацистами – це робити їм комплімент? Бо це справді так. Нацисти, окупувавши мою рідну Україну, за українську мову мене не розстріляли, відкрили українську школу, відновили церкву, дозволили випускати українські газети. Навіть у районному маштабі. Полонених українців у перші місяці 1941 року відпускали додому, якщо якась вдова чи молодиця казала їм, що це її чоловік чи брат. Документів з молодиць і вдів не вимагали.

Коли ж почалася партизанщина і партизани вбивали того чи іншого окупанта, німці брали заручників і розстрілювали 10 чи 100 чоловік. Залежно від чину вбитого. Розстрілювали або вішали. Але ножами не різали, сердець з молодих тіл не виймали, колін не роздрібнювали, носів не відрізали, животів не розпорювали і піску туди не насипали, щоб ще живими кинути у річку.

Московіти ж все це на тимчасово окупованих територіях України з превеликим задоволенням у вільні хвилини від пиятики творять. Так по-московськи розважаються. Така ментальність дикуна, канібала, яким є московіт, що приносить „русскій мір” у кожну завойовану ним хату сусіда.

Московіти – всесвітній виняток. Вони не дивляться, яке століття за вікном і що в тому світі робиться. Вони досі люблять свого царя, своє „отєчєство“, за нього вмирають, але перед смертю знущаються над тими, хто їм потрапив до рук. Вони такими залишаться при будь-якому царі і творитимуть йому культ, поки він, як і вони, усіх навколо себе убиватиме, убиватиме, убиватиме. Але перед цим катуватиме, катуватиме, катуватиме. Вони такого царя одразу канонізують. Вони його з крісла (ще при житті царя) одразу перемістять на ікону. Вони ж перед нею упадуть на коліна і молитимуться, і цілуватимуть. Впадатимуть у стан збудження від чужих нестерпних мук.

Йосиф Сталін був катом народів совєтської імперії, бо цього хотів головний народ цієї імперії – московіт, який самоназвався старшим братом усіх інших народів того союзу. Тому той „старший” розважався і катуваннями, розстрілами, сибірськими муками за царя Сталіна. Розважається і досі й мріє, щоб і свіжо спечений московський цар правив до безконечности.

Після цього немилосердного катування українця, я згадав інший відеофільм – з військового шпиталю в Києві, де лежали два московських полонених. Одного з них, пораненого, лікарі прооперували. Врятували йому життя. Санітарки-українки після операції цьому врятованому приносили червоні українські яблучка, купували мінеральну водичку. А він вбив нашого бійця, він прийшов у чужий дім і розстріляв господаря ні за що. Тут, в Україні, як бачимо, інша ментальність іншого народу. Який, певний, не читав Женевської конвенції про поведінку з полоненими. Бо в цього народу та конвенція – в людській душі, у совісті. А в такого, як Володимир Путін, ні перше, ні друге навіть не ночувало.

Київ

Напишіть відгук