Минуло 12 років, і над Україною знову засяяла зірка европейських маштабів. Цього разу перемогу на „Евробаченні“ здобула кримськотатарська співачка Джамала з піснею „1944“. Здавалося б, назва композиції – лише цифри, якась чергова дата, та для тих, хто хоч трохи ознайомлений з історією нашого братнього народу, вона вже на початку оповивається серпанком жалю, мов давня, вже загоєна, та добре наболіла рана.
Минуло 72 роки від тих подій, які стали поштовхом до створення цієї пісні. Перед очима постає той давній парадокс: одні стоять на порозі перемоги і прямують до кращого життя, інші ж востаннє переступають поріг власної домівки і вирушають під прицілами ґвинтівок до чужих, неприязних країв.
Я переглядала виступ Джамали кілька разів, слухала ж набагато більше. Навіть зараз, коли я пишу ці рядки, лунають слова пісні „1944“. Відчуття все ті ж, що і вперше, хоч здається, що вони для мене взагалі нові. З перших нот якась незрозуміла прохолода підіймається клубком у горлі ще довго після закінчення пісні.
Протягом пісні – спокійно-могутній голос і тиха, заколисуюча музика. Але ж скільки болю й прихованого крику про допомогу у переливах мелодії, що сповнена національного кольориту татар і печалі їхньої ж національної долі. Не можна передати ні глибину, ні змістовність цієї пісні, бо ж лише єдиний її останній рядок заміняє тисячі слів і бездумних викриків у прагненні звернути на себе увагу. Ці кілька слів вмістили ґльобальну проблему всіх жертв депортації й тоталітарного режиму і нарешті донесли її страшну суть до всіх европейських народів: „У мене не було вітчизни“.
Багато хто сподівається, що після перемоги Джамали ми станемо на крок ближче до повернення Криму. Не розсудливо загадувати наперед, та я щиро молюсь, щоб це було дійсно так. Незважаючи ні на що, один вагомий крок ми вже зробили: не дозволили потьмяніти на сторінках історіії тим страшним дням геноциду кримськотатарського народу.
Ми пам’ятаємо, бо розуміємо цей біль! Ми пам’ятаємо, щоб це більше не повторилось! Ці вісім цифр довіку залишаться пекучим вогнем у грудях винних і постраждалих, їх нащадків і тих, хто не зумів запобігти цій трагедії: 18.05.1944.
Возсіятське, Миколаївська область