ТОРОНТО. – У Науковому Tоваристві ім. Шевченка (НТШ) 22 травня відбулася доповідь проф. Мирослава Шкандрія „Український націоналізм сьогодні, вчора і позавчора”.
Голова НТШ д-р Дарія Даревич привітала присутніх та доповідача – гостя з Вініпеґу. Вона сказала, що найновіша його праця „Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology and Literature 1929-1956” уже розійшлася, але він привіз попередні видання, які можна набути після доповіді. Д-р Д. Даревич попросила члена дирекції Українського-канадського дослідно-документаційного центру Мирослава Іваника представити доповідача.
М. Іваник почав з того, що два роки тому Енн Епельбавн надрукувала статтю про український націоналізм, вказавши, що Україні націоналізм потрібний у першу чергу. Стаття викликала обговорення, котре докотилося до Торонто. Проф. М. Шкандрій у Вініпезькому університеті 10 років очолював департамент германістики і славістики.
„Проблема з українським націоналізмом є така, – продовжив М. Іваник, – що він, по суті, є віртуальним явищем, якого ніхто не бачив, на відміну від Европи, де націоналістичні партії здобувають велику популярність і є реальною дійсністю. Але західні медія надмірно переймаються українським націоналізмом. Книга професора Шкандрія у мене стоїть поруч із дослідженнями Зайцева про інтеґральний націоналізм та Висоцького про польський та український націоналізми. Одначе, праця Шкандрія-літературознавця відрізняється більш розкутою перспективою“.
Проф. М. Шкандрій розпочав із застереження, що не презентуватиме свою книгу, а побудує доповідь про три перспективи чи ретроспективи щодо націоналізму: як сьогодні дивитися на націоналізм, а як у 1950-1960-их роках, як у 1930-их роках? Він розповів, що недавно був в Україні, проводив опитування про націоналізм. Усі без винятку думали, що він має на увазі „Правий сектор“ і „Свободу”. Усе інше не вважалося націоналізмом. У середовищі інтелектуалів націоналізм має забарвлення екстремізму у мовній, етнонаціональній політиці, нетолерантності до чужої думки. Але такий націоналізм не є загрозою в Україні.
Вторгнення російських військ змінило ситуацію. До „Правого сектора“ записуються різні люди. Туди йдуть молоді хлопці, які хочуть отримати зброю і змагатися за Україну. Андрій Білецький створив „Азов” – тепер цей батальйон влився в українське військо і змінився. Ідеологія менш важлива, ніж потреба воювати. „Свобода” почалася як ідеологічна організація. Деякі групи спекулюють на історії ОУН та УПА, вважають себе спадкоємцями, хоча нічого спільного не мають. Інтелектуали вважають, що „Правий сектор“ і „Свобода” створені провокаторами.
Як ідеться про символіку, то демократичний рух її абсорбував, але не абсорбував ідеологію. Єврейська громада, яка була активна під час Майдану, випустила сорочки із написами „Жидо-бандерівець”. Вони висміюють путінську політику.
Друга ретроспектива – 1950-1960-ті роки. В ті часи ОУН хотіла позбутися спадщини Дмитра Донцова. Зміни відбулися під впливом демократії західних суспільств, а також дисидентського руху. Писання членів ОУН і УПА, які потрапляли на Захід, змінювали погляди людей. Хто аналізує це, хто читає книжки 1950-1960-их років, архіви? Ми не збираємо спогадів очевидців. Без нас, там, де нас немає, інші говорять про нас – про участь у Голокості, про різню на Волині.
У 1950-1960-их роках був створений темний міт історії ОУН. А що ми знаємо про 1930-ті і 1940-ві роки? Мало хто аналізує ці часи. Люди навіть не знають прізвищ ідеологів. Хто знає Юліяна Васіана, Володимира Мартинця? Вони творили ідеологію і були дуже цікавими людьми та філософами. Євген Олеський – надзвичайно цікава особа. Ніхто його не досліджує. Ці люди варті того, щоб про них писали. Дуже цікаві дискусії відбувалися у ті часи. Дехто твердить, що вони були нацистами. Прочитаймо, що вони писали, як дискутували про державний устрій, продовжував доповідач. У листуванні, де вони були дуже щирими, видно як вони ставилися до Д. Донцова. На Заході Д. Донцов і ОУН – те саме. Насправді, Євген Коновалець намагався скеровувати Д. Донцова, а той не давався.
Одним з моїх відкриттів, поділився проф. М. Шкандрій, була захоплююча дискусія між ідеологами. Доповідач виділив три головні типи націоналізмів: націонал-демократи – їх є більшість; ОУН – інтеґральний, організований націоналізм; донцовський табір – фанатичний. Д. Донцов підтримував Гітлера, був расистом, мав прихильників. Для мене важливо, наголосив проф. М. Шкандрій, щоб українці розрізняли ці типи націоналізмів.
Доповідач зробив відкриття – була в 1930-их роках спільна мітотворчість. Семеро письменників, найближче зв’язані з ОУН, були зацікавлені козацькою державою, Київською Руссю, сильними людьми України. Другий міт – навернення. Третій – міт Риму – сильної держави. Євген Маланюк, Юрій Липа, Олена Теліга, Улас Самчук, Юрій Клен наближалися до мітотворчости. „Для мене дуже важливо читати їхні твори, але я сприймаю цю епоху комплексно, де література, ідеологія, політика перепліталися“, – зауважив доповідач. Він почувався першим читачем цих текстів.
На Заході твердять, що ОУН співпрацювала з нацистами. Але це просто вихоплювання і перекручування цитат. Насправді ОУН використовувала ситуацію для боротьби за незалежну Україну. Євген Онацький і В. Мартинець були сильними опонентами Д. Донцова і нацизму, але про це не згадують. В. Мартинець нападав на расистську політику гітлерівців. Всі ідеологи ОУН походили зі східньої України. Вони добре розуміли ментальність українців на сході. Ю. Липа був лікарем. Він добре усвідомлював важливість генетичних досліджень (Сталін заборонив такі дослідження). На сучасних веб-сторінках Ю. Липа цитується, але перекручено. Коли ви прочитаєте Ю. Липу повністю, до кінця, то побачите, що він був антирасистом, сказав М. Шкандрій.
Важко передати складнощі історії. У свідомості людській прості форми витісняють складніші структури. Але щоб правильно передати ті непрості часи, потрібні складні форми. Треба зрозуміти динаміку тих часів, коли все змінювалося. Інфантильні оповіді розпадаються при зустрічі з реальністю. Не треба ні демонізувати, ні героїзувати націоналізм, а треба аналізувати. Не треба відкидати арґументи опонентів чи іґнорувати їх, а треба відповідати арґументовано, зі знанням справи.
Доповідач досліджував архіви Служби безпеки України у Києві, архів Д. Донцова у Варшаві, архів М. Семешка. Спадщина ОУН складна – є світлі і темні сторони, ствердив доповідач. Їх треба намагатися зрозуміти. Тільки добре знання тієї епохи допоможе сучасним українцям не підпасти під вплив радикальних сил.
Доповідь проф. М. Шкандрія мала великий успіх, обговорення тривало довго – порушені питання хвилювали всіх.