ФІЛЯДЕЛЬФІЯ. – Весняний семестр викладів в Релігійному товаристві українців-католиків „Свята Софія” США розпочався 3 березня доповіддю „Що залишилось від „двох Україн”? Російсько-українська війна та формування нової української ідентичности“, з якою виступив відомий український публіцист, журналіст та перекладач Микола Рябчук.
На його думку, в результаті неоголошеної війни Україна – всупереч численним прогнозам – не розпалася під зовнішнім натиском. Вона зуміла провести вільні й демократичні вибори, на яких переконливу перемогу отримали проевропейські, а не проросійські партії й кандидати. Соціологічні опитування вже два роки поспіль показують помітне зростання в усіх реґіонах (крім окупованих) почуття патріотизму, підтримки національної незалежности й територіяльної цілісности країни та пріоритетизацію саме національної ідентичности, а не, як раніше, соціяльної чи реґіональної.
За словами М. Рябчука, війна може лише створити передумови для досягнення суспільної злагоди з підставових питань, зміцнити міжгрупову довіру і солідарність і тим полегшити майбутній діялог. Але вона не може усунути структурні деформації, спричинені колоніялізмом. Війна не лише сприяла політичному об’єднанню української нації, а й загострила та унаочнила ті глибокі поділи, які в Україні завжди існували і які, власне, й уможливили для Росії відносно легку анексію Криму, окупацію Донбасу та охоплення значної частини громадян України антиукраїнською пропаґандою. Згуртувавши більшу частину суспільства, війна водночас радикалізувала його меншу частину, кардинально й, можливо, безповоротно її від українського суспільства відчуживши.
Евромайдан підштовхнув багатьох людей, особливо молодших та освіченіших, до прийняття й утвердження української европейської ідентичности, натомість російська аґресія в Криму й на Донбасі відчутно дискредитувала концепції „Руского міра“ та „Евразійської інтеґрації“ в очах більшости населення.
На думку доповідача, покищо неможливо оцінити маштаб суспільних змін, тому що бракує актуальних соціологічних даних, та й часова перспектива є надто обмеженою. Проте ми можемо приблизно оцінити їхній загальний характер. Зокрема очевидним є посилення прозахідних орієнтацій. У певному сенсі це нагадує ситуацію 1991 року, коли українці об’єдналися у майже одностайному голосуванні за незалежність.
М. Рябчук відповів на низку питань про ставлення европейських політиків до змін в Україні, про успіхи декомунізації та десовєтизації законів, а також про про формування нового покоління українців.