КИЇВ. – 15 листопада виповнилося 100 років знаменитому чеському і словацькому дослідникові української літератури Миколі Неврлому. Ця дата не лише викликає радість та повагу, але й перетворює М. Неврлого справжнього патріярха нашого літературознавства та українознавства.
М. Неврлий – людина яскравої долі. Науковець, який уміє перетворюватися на підпільника, і навпаки. Навіть народився він у вельми несподіваному місці, в російському Ростові-на-Дону, й при цьому в українсько-чеській родині (їх туди депортували під час Першої світової війни). Неврлі багато переїздили, серед іншого, жили в Харкові, де батько науковця певний період служив оглядачем закордонної преси для Миколи Скрипника. 2009 року в Києві, в будинку „Смолоскипа“, М. Неврлий згадував, що в дитинстві йому доводилося бачити й іншу леґенду тих днів – Миколу Хвильового.
М. Неврлий скрізь і завжди наголошує, що в житті йому надзвичайно щастить на зустрічі з видатними, цікавими людьми. Що ж, це справді – багатство. А вміти таке багатство належно поцінувати – то вже мудрість.
Родині Неврлих пощастило леґально виїхати до тодішньої Чехословаччини 1933 року. Мотивація – чеське коріння. Це було порятунком від репресій, від нескінченних тоталітарних принижень. М. Неврлий у Чехословаччині увійшов до українських кіл (від Олександра Олеся до Євгена Маланюка), навчався в Українському Вільному Університеті (основна освіта – в Карловому університеті) та долучався до відповідної активности. Саме так 1941 року в складі знаменитих „похідних груп“ мельниківської ОУН М. Неврлий знов опинився в Україні. Наївні сподівання націоналістів „використати німців“ не справдилися, мало хто лишився живими. Але М. Неврлого з України було відкликано.
Коли після перемоги над нацизмом Чехословаччина увійшла до комуністичного бльоку держав, М. Неврлому знову пощастило: про його участь в українському підпіллі нова влада або не знала, або просто не стала згадувати (радше все-таки перше). І він, ще повчившись у Карловому університеті (для підтвердження диплому, який у повоєнній Чехословаччині викликав сумніви), зайнявся своєю фаховою справою, тобто дослідженням української та інших слов’янських літератур. Серед іншого, очолив цілий гурток перекладачів з української мови.
З настанням „відлиги“ М. Неврлий почав реґулярно приїздити до Української РСР, зустрічатися з українськими радянськими літературознавцями й літераторами, обережно постачати сюди заборонені твори. Цей свій досвід він описав у статтях-спогадах, чи не найцікавішими з-поміж таких зустрічей, напевно, були контакти з Володимиром Сосюрою та Миколою Бажаном. Не можу забути зворушливої деталі: як В. Сосюра постійно розпитував про Є. Маланюка, того самого, про якого раніше писав отакі суворі та дуже патетичні рядки: „Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!“.
Ці згадки опубліковано в книжці „Минуле й сучасне: збірник слов’янознавчих праць“. Вона побачила світ 2009 року у видавництві „Смолоскип“. До неї увійшли дослідження з історії літератури, зв’язків української літератури з чеською, слов’янською та іншими літературами, слов’янозавчі дослідження, нарешті, спогади. Пригадую, вихід цієї книжки став важливою подією в нашому гуманітаристичному просторі. А знаменитий дисидент і критик Іван Дзюба тоді пожартував, що, видаючи такі речі, „Смолоскип“ виконує ролю міністерства надзвичайних ситуацій.
Насправді, ми дуже пишаємося співпрацею з М. Неврлієм. Тішимося, що нам довелося посприяти виданню його творів в Україні. І на честь дня народження цієї видатної людини хочемо побажати ювілярові многая літа, надхнення, здоров’я і радости!