Микола Мушинка, доктор філологічних наук, чужоземний член Національної Академії Наук України, довгорічний голова Асоціяції україністів та НТШ у Словаччині, автор понад 85 книжок та брошур, понад 360 наукових розвідок, 1,585 популярних статей, понад 525 рецензій‚ відзначив 20 лютого своє 80-річчя і 60-річчя своєї публіцистичної діяльности. Його пристрасть до науки, до дослідження, до контакту з людьми зробила його науковцем, якого знає Україна, українська діяспора на всіх континентах.
Народився М. Мушинка у лемківському селі Курові на Пряшівщині 1936 року. Після закінчення Української середньої школи в Пряшеві 1954 року він поступив до Інституту російської мови й літератури в Празі, де познайомився з проф. Іваном Панькевичем, який мав на нього неабиякий вплив. В 1963 році вступив до аспірантури на катедрі фолкльору та етноґрафії Празького університету.
Оскільки в Чехословаччині в той час дослідженням українського фолкльору ніхто не займався, то М. Мушинку з університету направили на трирічне стажування до Києва. На цей час припадають активні контакти М. Мушинки з українським дисидентським рухом. Він стає, мовби, „листоношею-зв’язковим” між дисидентами та українцями на Заході, куди він передавав самвидавні матеріяли.
За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні М. Мушинка поплатився своєю кар’єрою. Після окупації Чехословаччини у серпні 1968 року стали переслідувати тих, хто не схвалював брутальну аґресію. М. Мушинка став жертвою комуністичного режиму, втратив працю в університеті у Пряшеві, щоб прогодувати родину, став колгоспним пастухом, пізніше – кочегаром. Він був 18 років найосвіченішим (з науковими титулами) пастухом рогатої худоби та кочеґаром у Европі!
Навіть у ці роки він не переставав займатися наукою, досліджував, записував обряди, народні пісні, писав наукові розвідки, з яких деколи прийшлося щось продати без права авторства, щоб покращити становище, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини на 70 кілометрів. Під час свого „заслання” він не втрачав надії на кращі часи, в чому його підтримували знані науковці, які його відвідували.
1990 року М. Мушинку було реабілітовано і він повернувся до університету в Пряшеві, де продовжив активну дослідницьку працю.
Окремої уваги заслуговує його дослідження про Музей визвольної боротьби України в Празі. 1945 року КҐБ вивезло з Праги близько 40 тонн архівних матеріялів цього музею. Після довгих розшуків М. Мушинці вдалося їх віднайти в архівах України. 1996 року в Мельбурні вийшла перша книжка М. Мушинки з архівними матеріялами та висновками українською й англійською мовами. У 2005 році у Празі М. Мушинка презентував перекладеною на чеську мову книжку „Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів”. На той самий рік припадає і доповнене видання цієї праці у Києві.
Наукові праці М. Мушинки появилися також чеською, словацькою та російською мовами. Чимало уваги М. Мушинка присвятив питанню так званого „політичного русинізму.”
М. Мушинка є непересічним колекціонером творів образотворчого мистецтва. Його приватна ґалерія охоплює десятки визначних творів українського мистецтва.
Протягом останніх 20 років М. Мушинка брав участь з науковими доповідями в наукових конференціях в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Німеччині, Канаді, США.
М. Мушинку можна вважати живою леґендою. Йому належала величезна колекція з понад 30 тис. українських книжок, які він подарував Науковій бібліотеці у Пряшеві.
М. Мушинка не міг залишитися пастухом та кочеґаром. На нього чекали титули академіка, численні почесні докторські титули різних університетів, українська наука в Україні і в діяспорі, бо саме їм він служив і служить протягом свого науково-дослідницького життя і збагатив їх своїми понад 2,550 публікаціями.
Торонто