20 березня, 2016

МЗС України осуджує Юрія Сергеєва

3 березня у київському інтернет-виданні „Европейська правда” з’явилася публікація Сергія Сидоренка „Як звільняли Юрія Сергеєва: приховані подробиці відомого скандалу”. Автор пише: „Готувати цей текст ми взялися ще тиждень тому, коли авторитетний експерт, голова Майдану закордонних справ Богдан Яременко оприлюднив дані про ганебні дії керівництва Міністерства закордонних справ (МЗС) при звільненні Посла України в ООН Юрія Сергеєва”. Далі автор публікації ретельно повторює претензії МЗС до Ю. Сергеєва, які полягають у тому, що дипломат почав розглядати пропозицію щодо лекцій в Єйльському університеті ще на посаді в ООН, що повідомлення дипломата про те, що міністер Павло Клімкін уникав зустрічі з ним „виявилися нещирими”, що „Ю. Сергеєв перед своєю відставкою пробув у Києві не два місяці і навіть не один, а лише декілька днів”. І так далі.

Американські українці з визнанням оцінювали працю Ю. Сергеєва ООН. Громаду зворушила та обставина, що у перші дні Евромайдану лише Ю. Сергеєв та Генеральний консул України в Стамбулі Б. Яременко привселюдно заявили про його підтримку. Невдовзі обидва були звільнені з МЗС. Апеляційний суд Києва своїм рішенням поновив Б. Яременка на посаді Генерального консула України в Стамбулі. Обидва не були випадковими особами на дипломатичному полі України і багато зробили для неї. Коли Ю. Сергеєв вирішив піти на пенсію, можна було очікувати подяки йому за багаторічну службу якщо не від президента, то бодай від МЗС. Натомість „Европейська правда” повторює заяви МЗС про те, що „люди, гідність яких не підлягала сумніву, насправді маніпулювали суспільною думкою та поширювали дезінформацію”, що „повідомлення про обставини відставки Ю. Сергеєва з МЗС містять відверту неправду”, що „дипломат „розганяв” в інформпросторі неправдиві повідомлення про те, що його не захотіли бачити в стінах рідного міністерства”.

Водночас у тій же публікації є тези, які пояснюють дії Ю. Сергеєва. Перша: „Декілька інших послів, які повернулися із закордонних відряджень, справді не знайшли свого місця в системі і залишили дипломатичну службу”. Дипломат, голова правління фонду „Майдан закордонних справ” Б. Яременко пояснює: „Непотрібними на службі впродовж останніх двох років виявилися щонайменше пару десятків професійних послів (хоча і замінити їх, як виявилось, теж нормально не змогли). Особливо непотрібними, однак, виявляються ті, хто все життя залишався не чиїмось „представником” на державній службі, а хто просто, щиро і самовіддано працювали на ідею чи за ідеали. Людей, які не лише знають різницю між „служити” і „прислужувати”, а тим більше, які організовують за цим принципом свій робочий простір, тепер серед діючих дипломатів можна перерахувати на пальцях однієї руки”.

Друга теза: „Достеменно ясно одне: важливою складовою стала відмінність підходів до кадрової роботи Ю. Сергеєва, представника „старої школи” української дипломатії, і команди П. Клімкіна”. Б. Яременко зауважив: „Причини, з яких стара ґенерація дипломатів „не уживається” з новою, є темою для окремого дослідження”. Варто поглянути на вік представників обох шкіл. Володимир Єльченко, який замінив в ООН Ю. Сергеєва, молодший від нього лише на три роки. Вочевидь, не вік визначав призначення В. Єльченка в ООН, а те, що його призначав Послом в Росії Віктор Янукович, що В. Єльченко обстоював вступ України у Митний союз, доклав руку до угоди з Росією щодо Чорноморської фльоти, чинив (або не перешкоджав) інші дії в угоду Москві.

Про надію на зустріч з міністром П. Клімкіним Б. Яременко пише: „Сергеєва двічі запрошували на зустріч з міністром, але Клімкін так і не знайшов часу зустрітися. Прочекавши на друге запрошення міністра в його приймальній майже годину, Сергеєв був удостоєний уваги якогось клерка, який повідомив, що міністер не зможе його прийняти”. П. Клімкін, уродженець російського Курська і випускник одного з московських інститутів, може мати своєрідне уявлення про ретрорадянські взаємини з українськими дипломатами, але це не дає підстав до осуду Ю. Сергеєва.

„Европейська правда” пише: „Ми не знайшли жодного співробітника МЗС, хто бачив Сергеєва у приймальні Клімкіна”. Повчальна завбачливість співробітників: краще не бачити гнаного. Ю. Сергеєв пояснює: „Мав розмову з послами В. Хандогієм та О. Купчишиним, від яких дізнався, що по їх поверненню з відрядження (відкликані з посад послів у Великій Британії та Франції) вони місяцями чекали авдієнції з міністром. Зрозумів, що мене очікує така ж доля”.

У тій же публікації: „І хоча наукова діяльність не заборонена для держслужбовців, очевидно, що робота в Єйлі та МЗС несумісні”. Б. Яременко коментує: „Жодна людина не заслуговує на неспровоковане хамство. Тим більше та, яка обирає між Єйлем і Сорбоною. Заздрю його студентам!”.

Ще один відомий український дипломат Борис Тарасюк дещо раніше писав про Генадія Удовенка, якому теж не знайшлося місця в МЗС: „На жаль, нинішня влада не потребує багатющого досвіду професійного дипломата Генадія Удовенка. Жодного разу його не було запрошено на зустріч до міністерства, де він з огляду на свій величезний досвід надав би безцінні поради. Можливо тому, що Удовенкові професіоналізм, патріотизм, порядність є для когось незрозумілими або навіть ворожими?”.

Звісно, представникові Росії в ООН Віталію Чуркіну приємніше спілкуватися з В. Єльченком, ніж з Ю. Сергеєвим, про якого Б. Яременко написав:

„Абсолютно очевидно, що в творчому пляні Ю. Сергеєв не схожий на пенсіонера – адекватне, свіже, елеґантне мислення, відточена до максимуму професійна майстерність, впізнаваність і навіть популярність. Ніщо не свідчить про те, що до виходу на пенсію його міг схилити стан здоров’я (про це, звісно, рідко говорять вголос, але світ настільки вузький, що і приховати щось було би дуже важко). Отже, найбільш вірогідно, це щось інше. Можна припустити, що він не захотів грати в ігри під орудою людей, чиї професійні, а головне – моральні якості, нижчі, ніж його особисті. Цілком можливо, він і не чекав, поки його долю вирішать кілька „пацанчиків”, які під орудою відвертого „бариги” вдають з себе зовнішньополітичних стратегів: припускаю, що він міг створити собі який-небудь „запасний аеродром”, на якому за певний час благополучно та безпечно приземлиться. А може бути, що йому банально нічого не запропонували. Жодної посади. А могли навіть і не запросити на розмову про його майбутнє. Просто проігнорували. Це тепер нормально в нашій зовнішньополітичній системі – не назвали ідіотом за сумлінне виконання обов’язків – і вже добре. Такі тепер часи. Зрештою не Сергеєв перший.

Важливий інший висновок – такі люди, як Сергеєв, нині не потрібні на державній службі. Те, що прийнято в силу звички називати українською владою, не відчуває потреби у професійних послугах таких людей. Їх не цінують, їх не бережуть, за них не тримаються. Це, до речі, одна з причин, чому нинішня влада і сама довго не втримається, – розумних відданих справі людей в ній стає щодня менше, а ось невсипуще око різних „смотрящіх” чи вже „увідівших” пильнує ще більше. Отже, влада хоче красти, як завжди або й більше, але не добирає людей, які були би здатні забезпечити розвиток. Це, звісно, абсурд. Тому Сергеєв цілком слушно повторив філософську сентенцію – все має свій початок, і все має свій кінець. Це, звісно, не кінець біографії та робочої діяльности Ю. Сергеєва. Навіть пропозиція Майдану закордонних справ залишається в силі. Але це кінець епохи. Добігає кінця період безвідповідального непатріотичного владарювання та політики. Дехто називає її олігархатом, хтось другою українською республікою. А далі – все лише тільки починається”.

Коментарі закриті.