Повернення Надії Савченко в Україну утворило площину для численних роздумів, передбачень і сумнівів. На летовищі вона видалася різкою, відверто не хотіла обіймів і квітів. А ми ж усі так прагнули її звільнення, тож цей день став для нас святом.
Небагато було тих, хто спробував би зрозуміти саму Н. Савченко. На летовищі вона передовсім попросила прощення у матерів, сини яких загинули на Донбасі. Це було зовнішнім виявом її розчарування. Два роки неволі – це два роки відсутности в Україні. Спілкування її впродовж двох років було обмежене оточенням ворогів. Вона прийшла з минулого. З того червня 2014 року, коли на Донбасі лютували вояки Стрєлкова. Коли збили Іл-76 з десантом, коли її ровесники гинули у терміналі Донецького летовища, коли гинули на Савур-могилі. Її полонили за два дні до Іловайського оточення.
Минули два роки. Обрали нового президента. А на фронті усе ще гинуть молоді вояки. І їхнім матерям замало вибачень влади, урочистих похоронів і посмертних нагород. А Україна усе ще гине в корупції і внутрішніх незгодах. І її громадянам уже не сила чекати тих реформ, у боротьбі за котрі знемагають в сутичках з консерваторами минулого Михайло Саакашвілі і Лешек Бальцерович. Так, вже є декомунізація, вже майже визнана УПА, але монументи минулого ще не знищені, ще приховані, а ветеранів УПА вже можна перелічити на пальцях.
У таку дійсність повернулася з фронту Н. Савченко. Разом з нею можна запитати: чи доцільні були її страждання, чи не марно гинули і гинуть її ровесники? І запитувати слід не у Петра Порошенка чи Володимира Гройсмана, а у самих себе. Що кожен зробив для того, щоб війна закінчилася розгромом нападників, щоб корупціонери опинилися за ґратами, а життя стало достатнім?
Перед самою Н. Савченко тепер стоїть вибір: спочивати на Олімпі всенародної любови чи йти знову у бій проти минулого? Ми назвали цю дівчину символом України у стійкости, силі опору. Так, Україна теж витримала дворічний іспит опору чужій силі. І дійшла до межі, за якою можна або спочивати на лаврах (25 років незалежности – час на фаєрверки, звання і ордени), або братися до праці.
Н. Савченко, схоже, прагне такої праці. Йдіть же за символом України до бою проти минулого!
Повернення Н. Савченко викликало бурхливий відгук в Росії. Офіційні кола пропаґують великодушність В. Путіна‚ який ніби спромігся на помилування засудженої бранки-„вбивці“. У соціяльних мережах вона постає в образі „психічно-хворої бандерівки“, яка ненавидить росіян. А спецслужби намагаються мобілізувати радикальний електорат України для реанімації ідеї „Майдану-3“ і розраховують‚ що цього прагнутиме Н. Савченко, яка покищо не до кінця розуміється в хитросплетіннях нової української політики.