Марія Вівчарик, у дівоцтві Ластівка, родом з села Кривеньке, Тернопільської области‚ була донькою Січового Стрільця. Членкою ОУН стала 22 грудня 1941 року. Згодом була навіть станичною в рідному селі‚ доглядала поранених вояків УПА, організовувала збирання для них продуктів, медикаментів, лікарських трав. У ній лікувався від ран провідник „Чумак”.
М. Вівчарик розповіла: „Наша хата була майже в центрі села‚ на головній вулиці, а з іншого боку двір впирався у сільський цвинтар, зарослий деревами. Він виходив на дорогу за селом. Уночі звідти можна було пройти непоміченим.
„Чумака“ привезли у вересні 1944 року. Стан його був досить важкий. Довелося їхати за хірургом у Копичинці. На той час це містечко вже звільнили від німців радянські війська. Тож і хірург був з великої України, як ми тоді казали. Я розуміла, що він дуже ризикує, а тому пройнялася до нього глибокою повагою. Прізвище лікаря було Чалий.
Пам’ятаю, що хотіла його пригостити, але він відмовився, сказав, що дуже поспішає. І справді, якби виявилося, куди і навіщо він поїхав, не минути б йому арешту і заслання у Сибір. Наші хлопці швиденько вивели його заднім ходом, провели через кладовище і доставили до Копичинців“.
Коли М. Вівчарик дізналася про українського ученого в галузі медичної та біологічної фізики, академіка Олександра Чалого і Посла України в США Валерія Чалого, то запиталися, чи не є вони родичами того відважного лікаря, який рятував пораненого партизана у вересні 1944 року?