Центр державної мови Латвії наклав грошову кару на міського голову Риги Ніла Ушакова за те, що той писав свої дописи на офіційних сторінках ризької законодавчої думи у „Facebook“, „Twitter“ і „Instagram“ російською мовою.
Грошові кари за іґнорування державної мови існують в Латвії з 2010 року. Середня сума — 500 дол., при повторному порушенні вона збільшується вдвічі. Мабуть‚ у Москві зараз зчинять істерику: мовляв, бачите, як у „фашистській” Латвії переслідують російськомовних. Може, навіть натякнуть про введення „зелених чоловічків” задля захисту „законних прав“ упосліджених.
Але маленька та горда Латвія не боїться, не зважає на шантаж та погрози великого і аґресивного сусіда. Послідовно і цілеспрямовано захищає державну мову, оскільки розуміє, що мова рано чи пізно може стати інструментом для внутрішніх конфліктів, спровокованих, зрозуміло, ззовні. Для багатьох латвійців російська мова є символом радянської окупації. Латвійці здатні вчитися і на історичних, і на сучасних прикладах. Розуміють, що розвиток і використання державної мови – це питання національної безпеки. Звідси і ставлення до будь-яких проявів неповаги до мови таке болюче і загострене.
Рік тому Центр державної мови (Україні варто було б також такий створити, адже у більшості европейських країн є державні органи, які опікуються розвитком мови свого народу) звернувся до жителів країни з вимогою на робочих місцях спілкуватися виключно латиською мовою. Таке правило поширюється на усіх, без винятку, працівників, у тому числі і у сфері обслуговування, де досі часто чути російську мову (за статистикою, російськомовних латишів у країні є близько 40 відс.). „Росіяни, розмовляючи одне з одним по-російськи, загрожують латвійській мові й висловлюють неповагу латвійцям. Неприпустимо, щоб працівники, виконуючи службові та професійні обов’язки, спілкувалися між собою чужоземною мовою“, – йшлося у листі Центру державної мови до працедавців. Також у цьому документі наголошувалось, що Латвія – єдине місце у світі, де може бути ґарантовано існування і розвиток латвійської мови, а звуження сфери використання її як державної на території країни слід вважати загрозою для її статусу.
Україні є чого повчитися у Латвії. Але чомусь вперто не вчимося. Наприклад, Арсен Аваков, який себе вважає супер-дупер міністром внутрішніх справ, попри неодноразові зауваження з боку громадськости, вперто спілкується та пише свої пости у соцмережах російською мовою. Пояснює це просто: мовляв, йому так легше. Тобто керувати усім міністерством йому розуму вистачає, а вивчити українську мову — розуму бракує. Хоча, зрозуміло, не в розумі річ. Лише в бажанні. А його як не було (А. Аваков на державній службі вже понад 10 літ, він ще за президента Віктора Ющенка був головою Харківської обласної держадміністрації), так і досі немає. От якби А. Авакова та йому подібних (серед яких чимало й губернаторів) кілька разів вдарити по кишені тисячею баксів, заговорили б українською‚ як миленькі. А то високі державні посади усі вперто хочуть займати, але так само вперто не хочуть вивчити чи вдосконалювати знання державної мови.
Дивно, що наші державні мужі, і в першу чергу Президент України, не розуміють, яке принципове значення, особливо в умовах війни з російським аґресором, має державна мова. Політики, чиновники, можновладці мають бути носіями державної мови не лише тому, що цього вимагає закон (хоча це насамперед), а ще й тому, що повинні показувати особистий приклад, підтримати таким чином патріотичний дух українців. Це також повинні усвідомлювати і відомі люди, наприклад, ті ж зірки естради.
Є ще такий нюанс‚ як престижність мови. Якщо популярні українці послуговуються виключно українською мовою – це своєрідний дороговказ для пересічних громадян, особливо для молоді. А якщо міністри, народні депутати, телеведучі та зірки шов-бізнесу користуються здебільшого російською, то виникає питання: а може, справді Україні українська мова не потрібна? Тож щоб таких питань не виникало ані в Україні, ані за її межами, має бути як в Латвії — нульова толерантність з боку держави до несвідомих або просто лінивих горе-чиновників.
„Високий замок“‚ 28 липня
Наталія Балюк – головний редактор газети „Високий замок“‚ Львів.