20 жовтня, 2016

Львів нас поріднив

Остання зустріч з подругою (зліва): Наталка Загайкевич-Чайківська, Лідія Паславська, Лярісса Голубович-Пенцак.

У дні прощання з Лідою Паславською, яка відійшла 25 вересня, я подумки полинула до Львова, який був нашим рідним містом і нас поріднив на усе життя. Наші батьки були знайомі і перебували у дружніх взаєминах ще з студентських років у Відні. Коли я приходила до подруги, її тато Зіновій-Михайло Пеленський запрошував нас обох до свого великого кабінету, саджав на коліна і починав розповідати цікаві історії.

У нього був великий стіл з паперами і я відчувала, що він дуже зайнята соба. Тепер я знаю, що тато Ліди був Послом Сейму Польщі у трьох каденціях і боронив у парляменті українську справу. Він закінчив гімназію в Коломиї та університети у Львові і Відні, був радником уряду Західньо-Української Народної Республіки, служив в Українській Галицькій Армїі, опісля очолюваа Українське Націонал-демократичне об’єднання, представляв українців на конґресах у Стокгольмі, Лондоні, Женеві, у Лізі Націй.

Ми мали б цінувати увагу такого діяча до двох дівчаток, але ми тоді ще були надто молодими. Тато Ліди помер у 1943 році. А ми з нею знову зустрілися у Кракові, куди вона вибралася з мамою і деякий час вони у нас перебували. Ми разом ходили вчитися гри на фортепіяні і Ліда була кращою від мене у тій науці, тому моя мама просила її допомагати мені.

У США Пеленські осіли в Ню-Йорку, а ми – в Конектикаті. Були взаємні відвідини і спільні походи на вечірки під опікою Лідиної мами, бо тоді був такий звичай. Саме тоді зустрів Ліду її лицар Богдан Паславський і вони одружилися. Шлях молодого подружжя проліг до Чикаго. Пізніше ми знову зустрілися на сході. Я вже теж мала свою родину. Але дружбу, народжену в юності у Львові, ми зберегли до останніх днів, коли Ліди не стало. Мені залишається лише сказати: „Спи спокійно, дорога подруго, і нехай буде з тобою наш рідний Львів!“

Сомерсет, Ню-Джерзі

Коментарі закриті.