Світлій пам’яті закарпатського філолога Павла Чучки
Лише рік і кілька місяців не дожив відомий закарпатський мовознавець Павло Чучка до свого 90-річчя. Все життя він був у русі, йому завжди бракувало часу. І навіть останні свої дні проводив у роботі над словником. На цей раз вже третім – „Словник українських говорів Ужгородщини“.
Попередні два словники були вагомим досягненням не тільки в українському, але й загальнослов’янському мовознавстві. 40 років учений збирав і досліджував закарпатські прізвища. Підсумком цієї праці стала докторська дисертація та книга „Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник“ (2005).
Цей словник не має аналогів в усьому слов’янському світі. Тут вміщено не тільки реєстр 12 тис. прізвищ реґіону станом на 1945 рік, але й подано географію фіксації, перші згадки в історичних документах і можливе пояснення прізвища. Велетенська робота, якій вчений присвятив ціле життя.
Окрім цього, Павло Чучка видав ґрунтовне 700-сторінкове дослідження „Антропонімія Закарпаття“, де подає теоретичні напрацювання на цю тему.
Уже, здавалося би, у 80-річному віці можна спочивати на лаврах. Але проф. П. Чучка береться за другий фундаментальний словник – „Словник слов’янських імен українців“. І знову його праця перевершує всіх дотеперішні не тільки в Україні, але й за її межами.
А наприкінці життя невтомний філолог розпочинає працю вже над третім своїм словником – діялектів рідної Ужгородщини.
Свій намір учений пояснював тим, що мова постійно змінюється. Відходять в небуття цілі мовні пласти. Тому важливо їх зафіксувати. Якщо діялектні словники східнього Закарпаття вже є (наприклад, „Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району“ проф. Івана Сабадоша), то західнє Закарпаття, яке має свої мовні особливості, такої наукової роботи ще не мало. Уродженець Баранинців поблизу Ужгорода, проф. П. Чучка збирав матеріяли протягом життя.
Останні роки, місяці і тижні були повністю присвячені словнику українських говорів Ужгородщини. Тут вчений мав намір подати слова, відмінні від загальнонаціональної літературної норми. В останній рік життя почався вже й запис зібраного матеріялу на електронні носії. Але, на жаль, довести до завершення свою працю вчений не встиг: 10 грудня 2016 року його не стало.
Його син, Павло Чучка-молодший, до речі, теж кандидат філологічних наук, розповідає, що забракло кілька місяців, аби професор надиктував написане для електронного набору. Тепер доведеться це робити за нього. Словник може мати понад 10 тис. діялектних слів. П. Чучка-молодший, який буде здійснювати редакцію словника, докладатиме всіх зусиль, аби остання праця відомого мовознавця вийшла до його 90-річчя, яке відзначатиметься 22 лютого 2018 року.
Однак‚ проф. П. Чучка – це не тільки три поважні словники. Це ще й видатні організаторські здібності. Два терміни він був деканом філологічного факультету Ужгородського Національного університету, організував і був завідувавачем катедр загального та слов’янського мовознавства, а згодом – словацької філології. Під його керівництвом захистили кандидатські і докторські дисертації два десятки науковців.
До того ж, проф. П. Чучка був ще й активним громадсько-політичним діячем. Він створював Товариство української мови в часи перебудови, розбудовував Народний Рух України, очолював Всеукраїнське товариство „Просвіта“ на Закарпатті. Саме П. Чучка-старший та його однодумці починали в нашому краї боротьбу за незалежну Україну. Він не був суто кабінетним вченим, попри те, що так повно віддавався науковій праці.
З-під його пера вийшли десятки публіцистичних виступів на найгостріші теми сьогодення, наукові розвідки з різних проблем. Його публіцистичну спадщину, розсіяну по багатьох виданнях, годилося б зібрати і видати окремим томом. Адже вона має не тільки науково-пізнавальне значення, але й історичне як фіксація боротьби за український характер Закарпаття. А для початку слід видати бібліографію праць П. Чучки-старшого, і це повинна зробити наукова бібліотека рідного університету, якому науковець віддав майже сім десятиліть свого життя.
Суттєвим є вклад професора й у діяльність свого старшого сина – Павла Чучки-молодшого, відомого закарпатського громадського діяча та сатирика. Якби останній не закінчив українську філологію та аспірантуру, навряд чи створив би безсмертні „Вичурки по-баранинськи“ – найвідомішу книжку, написану закарпатською говіркою.
Професор, до речі, завжди вирізнявся життєрадісним характером. Багато жартував, був легкоатлетом (чемпіон области з бігу), грав в оркестрі, співав у хорі. Цю його непосидючість успадкували і сини.
Ім’ям відомого вченого варто назвати й вулиці в Ужгороді та в рідних Бараницях, де народився і похований мовознавець. На філологічному факультеті Ужгородського Національного університету могла б з’явитися авдиторія проф. Павла Чучки. Годилося б видати окремо й кандидатську дисертацію „Українські говори околиці Ужгорода“, присвячену закарпатській діялектології. Адже нині цьому суто науковому явищі сепаратисти з неорусинства надали ще й політичного значення.
Ім’я Павла Чучки-старшого виблискує у славі поруч з іншими закарпатськими видатними мовознавцями, гордістю української науки, його сучасниками – Іваном Панькевичем, Миколою Грицаком, Йосипом Дзендзелівським, Кирилом Галасом та Василем Німчуком. Завдяки ним закарпатське мовознавство після війни сягнуло небачених висот і здобуло заслужену шану не тільки вдома, але й за кордоном.
Ужгород