НЮ-ЙОРК. – В Українському Музеї 11 червня відкрито виставку 23 картин Ореста Скопа „Козак Мамай“. Куратор виставки Оксана Пеленська. Виставка триватиме до 4 вересня.
Постать Козака Мамая – воїна-предка, героя, музиканта, філософа – посідає особливе місце у фолкльорному та мітологічному пантеоні українських образів. Сюжет Козака Мамая є своєрідною візитною карткою українського народного мистецтва. У цьому образі українські мистці вбачали поєднання твердого характеру воїна-захисника з ліричним романтизмом барда-кобзаря та філософським ставленням до тимчасовости життя.
Після знищення Московською імперією Запорізької Січі, образ Козака Мамая набув додаткового значення – воїна-захисника, повстанця і месника, який захищає українське селянство від сваволі московських і польських гнобителів та їхніх посібників – здирників податків та лихварів.
Орест Скоп. „Козак Мамай з мальвами“ (полотно, олія, 2004)
Походження самого образу Козака Мамая залишається таємницею. Усі етнокультурні гіпотези однозначно згоджуються, що цей символ походить зі сходу і перекликається з зображеннями половецьких воїнів в українському степу і Будди чи індійських богів.
Особиста історія сучасного бачення образу Козака Мамая у творчості львівського мистця Ореста Скопа розпочалась на початку 1990-их років, коли він довідався про трагедію українського кобзарства у грудні 1934 року на околиці селища Козача Лопань неподалік Харкова. За наказом Сталіна, вбивці НКВД там розстріляли цвіт українського кобзарства – 337 найкращих кобзарів і лірників, разом із дітьми-поводирями.
Орест Скоп. „Козак Мамай – Миколай“ (полотно, олія, 2012).
Цей жахливий злочин вразив О. Скопа і відгукнувся в його душі потужним творчим імпульсом: мистець вирішив увічнити пам’ять кобзарів у своїй творчості та присвятити кожному з убитих кобзарів свій власний мистецький твір. Вже понад 25 років він працює над своїм циклом Мамаїв, де кожне полотно є по-своєму унікальним і промовляє до нас своєю особливою мовою.
Віддаючи шану старовинній художній концепції, О. Скоп зберігає у своїх творах головний традиційний канон: у центрі композиції козак Мамай з кобзою, шаблею, конем і люлькою. О. Скоп також збагатив свій образ Мамая новим символізмом. Його Мамай – це не просто еволюція усталеного іконографічного стилю, а надзвичайно чутлива інтерпретація теми, данина новітньому часові, з його сучасними викликами Україні та її мистцям. Так вітряк на солом’яному капелюсі Козака Мамая можна сприймати як символ скороплинного часу і могутніх перехресних вітрів змін нової доби; чайку чи голуба на небі чи поруч з кобзою – як символ гармонії й миру; куманець і півень – як символи рідної оселі.
Орест Скоп. „Козак Мамай – душа правдива“ (полотно, олія, 2015).
На одному з полотен вражає також пісковий годинник, що створює враження, що тоненький струмок піску перетікає до сучасности з часів Козака Мамая, ніби наводячи мости з сьогоденням. Саме таким мистецьким мостом між традиційною старовиною і новітнім сьогоденням України і вбачається нам творчість О. Скопа.