Коли у 1939 році Сталін і Гітлер поділили Східню Европу, з Галичини, Буковини та Волині почали привозити до київських крамниць „чужий“ крам, зокрема й справжню каву. Досі ми купували й пили так звану „каву“, зроблену хтозна з чого. А моя мама була фанаткою справжньої кави і коли мала нагоду пити таку каву, то вираз її обличчя був просто фантастичним.
І ось на Хрещатику, в одному з високих будинків на „безвіконній стороні“ з’явилась об’ява-рекляма – жіноча голівка з усмішкою і філіжанкою кави. Щось там було написано, не пам’ятаю, що саме. Ми з мамою йшли Хрещатиком, побачили рекляму і мама сказала, що ми обов’язково повинні купити, щоб я спробувала, що таке справжня кава. Серед домашніх речей мама знайшла млинок до кави. Ми купили кілька кілограмів кави в зернах на розсип, бо кава була дуже дешева.
Мама зварила у каструлі каву і я пам’ятаю приємний запах її. Мені налили трошки з молоком. Я спробувала. Мушу сказати, що якогось особливого враження на мене та кава не справила. А мама, коли пила, то була в екстазі. Каву майже ніхто не купував, лише такі‚ як моя мама та моя вчителька французької мови.
Почалася війна, прийшли німці і батьки почали міняти картини на їжу та вугілля. Німці охоче купували картини і тепер на авкціонах в Німеччині виникають картини мого батька. Одна така картина з’явилась на авкціоні у Москві, датована 1944 роком. Вона була намальована у Празі, а в скрині на двірці у Відні зникла. Може, була вкрадена? І раптом я побачила картину з тієї скрині!
Але повернуся до кави. Коли німці зайняли Київ, мої батьки почали заробляти на життя картинами і малюванням портретів офіцерів німецької армії. Якось мама варила в кухні каву, а в кімнаті позував батькові німецький офіцер. Запах кави дійшов до покою і німець здивовано запитав, звідки цей чудовий запах? Коли німець дізнався, що мама має каву в зернах, то запропонував обміняти нашу каву на будь-що, що мама захоче – харчі, вугілля. Так мамині передвоєнні запаси стали частково нашим порятунком.