У 1993 році, в Торонто, вийшов друком тюремний щоденник Йосипа Терелі „Чорне і біле“. Записи охоплюють 1970-1975 роки. У обласному архіві зберігається п’ять томів справи, яка дозволяє прослідкувати перші кроки Й. Терелі-дисидента.
Ще юнаком він потрапив у Кіровоградську тюрму, де разом з двома іншими в’язнями виготовляв антирадянські листівки. Це було не перше місце ув’язнення Й. Терелі. У кримінальні тенета він потрапив невдовзі після закінчення середньої школи та ремісничого училища, встигнувши попрацювати столяром підприємства „Закарпаткурортбуд“, що у містечку Свалява, де тоді мешкали його батьки. Разом з групою однолітків викрав зі шкільного кабінету військової підготовки ґвинтівку та патрони. Ґвинтівку нібито невдовзі знайшли десь у лісниковій хатині.
Й. Тереля на першому ж допиті ствердив, що він ще 16-річним у селищі Воловець познайомився з людьми, яких судили за антирадянську діяльність. Відтоді почав цікавитися націоналістичною літературою, а через два роки став членом молодіжної націоналістичної організації. У своїх щоденниках, виданих у Канаді, він згадував, що у ті роки справді мав зв’язки з оунівцями, а релігійний вишкіл отримав від катакомбного монаха о. Милетія, з яким певний час провів у горах.
Й. Тереля народився у 1943 році. Якраз тоді його батька Михайла Пойду (Тереля – прізвище бабусі по батьківській лінії) арештувало ґестапо і відправило до концтаборів. Мати Маргарита Фалес мусіла переховуватись. Й. Тереля ріс у бабусі і дідуся по батьківській лінії, людей дуже релігійних, а трохи пізніше вихованням Йосипа займалась інша бабуся – Софія Фалес, ревна католичка.
У перше своє ув’язнення Й. Тереля потрапив уже досить переконаним противником комунізму. Через кілька місяців він утік, за що після затримання був засуджений на п’ять років суворого режиму. У 1965 році – знову втеча, але через рік переховування сам з’явився і отримав сім років суворого режиму у кіровоградській в’язниці.
Разом з Й. Терелею у справі проходили Алім Сайфутдінов та Юрій Запашний. З першим Й. Тереля виготовляв антирадянські листівки, другий їх тільки бачив, але начебто мав намір організувати чергову втечу. Вони відразу знайшли спільну мову, але мали й суттєву розбіжність у поглядах: А. Сайфутдінов вважав, що проти радянського уряду мають виступити усі нації СРСР, а Й. Тереля доводив, що усі республіки мають вийти з СРСР і кожна нація будуватиме свою національну державу. Отож, листівки вони виготовляли хоч і разом, але російською і українською мовами.
Розсилали їх, передаючи через вільнонайманих працівників, які не знали що саме було у конвертах – просто вкидали у поштову скриньку. Таким чином листи були направлені на 17 адрес: в редакції газет, бібліотеки, комітети комсомолу і комуністичної партії, Будинок культури заводу „Червона зірка“, прокуророві Кіровоградської области. Деякі листи познаходились і підшиті до справи. У конверт клали дві листівки – російською і українською мовами. Слідство тривало чотири місяці. Обласний суд визнав усіх трьох винними і присудив А. Сайфутдінову – 10 років таборів особливого режиму, Й. Терелі – вісім, Ю. Запашному – сім.
Й. Тереля писав про те, про що тоді мало говорили навіть визнані дисиденти: „В державному апараті одні комуністи, які проводять в життя ті ідеї, що вигідні для них. Органи друку цілком залежать від партії комуністів, ніяких свобод – диктат грубої фізичної сили відчувається у всьому. Все, що може мислити – приглушене, мислити і робити можна тільки те, що дозволить партія, що вигідне комуністам. Якщо виношується нова ідея, ворожа комуністам, винуватця кидають в тюрму. Нерідкі випадки, коли людину ув’язнюють тільки за те, що вона не згодна з поганими матеріяльними умовами життя. Ця воєнно-політична диктатура, яка існує весь період правління комуністів, придушила майже усі прояви демократизму. На кожну шосту-сьому людину в СРСР – аґент КҐБ. Фашизм гітлерівської Німеччини – рідний брат державному капіталізму комуністичної Росії“. Це – уривок зі статті, яка зберігається у справі. Є ще кілька зошитів віршів, примітних хібащо бунтарськими думками, але не поетичним рівнем.
У цілому Й. Тереля провів у радянських тюрмах і таборах 23 роки, дев’ять – у одиночці, дев’ять разів тікав. Через 18 років після обласного суду, у серпні 1985 року, уже пройшовши тюрми, табори і психушку, він створив Комітет захисту Української Католицької Церкви, заявивши про себе як про релігійного правозахисника на міжнародному рівні. На своєму останньому в СРСР суді, що тривав в Ужгороді і де головував майбутній голова Конституційного суду незалежної України Андрій Стрижак, Й. Тереля був набагато категоричнішим: „Російський етноцентризм досяг свого апогею. У нас украли історію, мову, культуру, усе, що є найкраще наше привласнюється московськими окупантами. Підручники історії, географії, літератури у школах та університетах наскрізь пронизані етноценризмом „старшого брата“.
Таку промову не могли не перервати, але він встиг сказати, що буде вільним через два роки (присудили 12). 21 січня 1988 року Верховна Рада СРСР позбавила Й. Терелю, його дружину і дітей громадянства і видалила за межі держави. Він помер у 2009 році в Канаді, похований на рідному Закарпатті, у Іршавському районі.
Кіровоград