Хто сьогодні досліджує чи бодай заторкує ідейну чи практичну сторону „відкритого суспільства“‚ його потенційні переваги і реальні ризики‚ той ледве чи пропустить поза увагою великоформатну постать американського фінансиста-мільярдера Джорджа Сороса. У світі він відомий як щедрий філантроп‚ засновник міжнародного Фонду відкритого суспільства. Це сталося ще наприкінці 1970-их років. Нині 86-річний Дж. Сорос фінансує мережу фундацій у 31 країні Центральної і Східньої Европи‚ а також у Південній Африці‚ Гаїті та США. Йдеться про втілення підставових ідей „відкритого суспільства“ – програми та ініціятиви у сфері освіти‚ мистецтва і культури‚ громадянського інституціоналізму‚ незалежних засобів масової інформації‚ прав людини‚ реформування соціяльної‚ правової і економічної систем.
Ця розгалужена в маштабах плянети діяльність дозволяє судити про Дж. Сороса як про видатного політичного мислителя‚ не байдужого до небезпечних викликів‚ перед якими опинилося нинішнє людство‚ зокрема об’єднана Европа.
Напередодні нового року веб-сторінка „Project Syndicate“ вмістив розлогу статтю Дж. Сороса – як відвертий погляд цієї заслуженої людини на „незвичайні часи нашого неспокійного світу“.
Передусім автор пояснює‚ що спонукало його‚ тоді ще студента Лондонської школи економіки‚ підпасти під визначальний вплив ідеолога „відкритого суспільства“ Карла Попера‚ одного з найвидатніших філософів ХХ ст. Цією спонукою була різниця між двома формами політичного устрою – відкритим і закритим. Перший – це коли люди обирають провідників задля загального добра‚ у другому випадку – правителі шляхом маніпуляцій перетворюють виборців у своїх слухняних і безправних підданих.
Здається‚ все самоочевидне: майбутнє – за відкритим суспільством. Тим часом „відкриті суспільства – у кризі‚ а різні форми закритих суспільств‚ від фашистських диктатур до мафіозних держав – на піднесенні“. Як таке могло статися? – з болем запитує автор статті. Як таке могло статися навіть у світі‚ відданому принципам демократії і вільного ринку‚ у світі‚ в якому економічно-фінансова ґльобалізація мала забезпечити загальне багатство. Чому ж не забезпечила?
Головну причину Дж. Сорос вбачає у „ринковому фундаменталізмі“‚ тобто в ілюзорній вірі у безперешкодний‚ нічим не обмежений вільний ринок‚ коли фінансовий капітал безборонно переступає кордони країн‚ уникаючи оподаткування та правового вреґулювання. „Ґльобалізація‚ – пише Дж. Сорос‚ – економічно пов’язала багаті і бідні країни‚ але водночас спричинила ще більшу нерівність всередині і бідних‚ і багатих країн. Вигоди дістали лише великі власники фінансового капіталу‚ які складають менш ніж 1 відс. населення“.
Переходячи до нинішніх европейських проблем‚ Дж. Сорос зізнається‚ що був „палким прихильником Европейського Союзу від самого початку його створення‚… вважаючи його втіленням ідей відкритого суспільства – асоціяцією демократичних держав‚ які готові були віддати частку свого суверенітету задля загального добра“.
Ніби була ясна мета‚ ніби була необхідна для успіху політична воля‚ але „…згодом все пішло гнітюче не так‚ як слід. Після фінансової кризи 2008 року добровільне об’єднання рівних перетворилося на взаємини між кредиторами і боржниками: кредитори визначали непосильні умови для боржників‚ тобто ці взаємини не були ні добровільними‚ ні рівними“.
Неминучою жертвою цієї недобровільности і нерівности стає зона загальноевропейської грошової одиниці – евро‚ але позитивні і швидкі зміни неможливі через застаріле законодавство і виплекану на ньому бюрократію. „Органи влади ЕС ставали все складнішими‚ а виборці – все відчуженішими від цієї влади“‚ – пише Дж. Сорос.
Так дійшло до виникнення дезінтеґраційних антиевропейських рухів – у 2016 році ці сили дістали заохочення від „Brexit“‚ далі – від виборів Дональда Трампа у США‚ ще далі – від ретроґрадства італійських виборців‚ котрі відмовилися від конституційної реформи.
„Демократія переживає кризу“ – стверджує Дж. Сорос. Попри тверду віру у здоров’я і міцність американської політичної системи‚ котра не дозволить потенційному диктаторові стати диктатором реальним‚ Дж. Сорос з жалем пророкує‚ що „США в найближчому майбутньому будуть зайняті внутрішньою боротьбою‚ а отже‚ – не зможуть обстоювати демократію в решті країн світу“.
Все ж найпроблемнішою‚ на думку Дж. Сороса‚ виглядає доля Европи‚ оскільки Европейський Союз може опинитися під впливом Москви і Володимира Путіна – лютого ворога відкритого суспільства. Саме він створив небезпеки для цього суспільства. Будучи нездатною до економічного розвитку своєї країни‚ утримуючи владу лише варварським виснаженням природних ресурів‚ путінська Москва‚ пише Дж. Сорос‚ смертельно злякался демократичної і проевропейської революції в Україні і тому вдалася до найпідступніших способів дестабілізування европейських країн–членів ЕС. Зруйнуванням Европейського Союзу В. Путін хоче уникнути фінансового і політичного банкрутства Росії.
Цю свою статтю-сповідь Дж. Сорос закінчує думкою‚ що европейці‚ котрі вірять у переваги відкритого суспільства і хочуть врятувати об’єднану Европу‚ мусять докласти величезних зусиль‚ аби перезаснувати ЕС на досконаліших‚ справедливіших засадах.
Мабуть‚ мета вартує зусиль. „Відкрите суспільство‚ – міркує на цю ж тему директор київського Центру економічної демократії Роман Скляров‚ – це не порожнє поле, яке вільно обвівається всіма вітрами і кожен бажаючий кочівник може по ньому промчатись. Це не абсолютна „толерантність“ до зла чи загрози. Це не „відкритість на вхід“ неправді, а скоріше „відкритість“ до дії і боротьби з неправдою. Так само – це не моральний релятивізм чи необмежена нічим свобода. Це скоріше, навпаки, – принцип служіння на основі любови до Бога, який спонукає до активного, творчого перетворення світу“.