31 жовтня закінчився термін подання електронних деклярацій про особисті доходи‚ рахунки і майно народних депутатів та урядовців вищого ґатунку‚ так званої еліти нації. Станом на 31 жовтня до Єдиного державного реєстру подали деклярації 413 народних депутатів Верховної Ради восьмого скликання‚ які задеклярували грошових активів майже на 12 млрд. грн., заявила громадянська мережа „Опора“. Про великі суми в банках і готівкою‚ коштовне майно заявили також Президент України Петро Порошенко і його оточення при владі. Це здивувало вітчизняних і закордонних оглядачів‚ усе населення України. Це був сміливий експеримент на зразок ще одного Майдану. Цього разу мирного. Це був рішучий крок до прозорости влади і її очищення. За 25 років‚ що минули від дня відновлення незалежної дежави‚ українці багато разів бачили владу у вишиванках‚ під синьо-жовтими прапорами‚ з національною піснею на устах. Чули й заманливі патріотичні обіцянки. Але жодного раху ніхто з цієї верстви привселюдно не сказав‚ що має у своєму гаманці. Відтак поширювалися чутки‚ припущення‚ ширилася невіра.
Треба сказати‚ що українська еліта ризикнула зробити крок до очищення. І це слід вітати. Проте наразі йшлося лише про деклярацію‚ про заяву. Так‚ певна верства громадян України має значні‚ дуже значні статки. Якоюсь мірою вони‚ ці статки‚ є надбанням самої України‚ бо вони‚ навіть у приватних руках‚ не впали з неба‚ а з’явилися на своїй землі‚ у внутрішніх взаєминах. І якщо владна еліта вважає себе частиною народу‚ то й діяти повинна‚ як діють у єдиній родині.
Насправді перед елітою постав іспит на національну свідомість‚ на відповідність тим закликам і гаслам‚ до яких вона вдавалася впродовж 25 років. Звісно‚ не йдеться про роздавання готівки біля церков і на базарах. Досвід країн розвинутої демократії показує зразки поведінки тих мільйонерів‚ до яких статки теж прийшли не завжди законним шляхом‚ але вони не вивозили гроші до чужинських банків‚ не закопували глечики з коштовностями у своїх садибах‚ а вкладали їх у розвиток економіки та культури своїх країн‚ котрий‚ цей розвиток‚ потім приносив їм же новий дохід одночасно з появою нових місць праці‚ збагаченням ринку‚ зростанням добробуту населення. Таку поставу вітатиме не тільки свій народ‚ а й світова спільнота.
Прозорість сприятиме викоріненню корупції‚ бо стане важко‚ а то й неможливо приховати таємні надходження‚ вкрадені у народу гроші. Також і власне сумління стане чистим. Якими б хитрими не видавалися оборудки з маєтками‚ записами їх на племінників‚ усе ж завжди буде острах перед викриттям і сумнів у власній порядності.
Така нова постава не прийде сама по собі. Її треба виховувати. Як саме? Суспільство повинно знати про конкретну благочинну діяльність заможних людей‚ бачити зведені ними школи й лікарні. Замість потаємних корпоративних бенкетів мають бути відкриті балі і концерти‚ на яких буде нагода зробити пожертви на добрі цілі. А передовсім мають бути інвестиції у економіку‚ в транспорт‚ у ті шляхи‚ якими можна тепер їздити лише мільйонними „позашляховиками“. Приватну прозорість слід вітати і робити її громадянським надбанням‚ рисою патріотизму.