Сейм Республіки Польща 22 липня вражаючою більшістю голосів ухвалив резолюцію „У справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-1945 роках“, яка кваліфікує події, що відбувалися на Західній Україні, як геноцид.
Ця резолюція була неоднозначно сприйнята українським суспільством. Вона внесла певний дисонанс і в міждержавні українсько-польські стосунки.
Було озвучено декілька варіянтів можливої реакції і української спільноти, і українського політикуму з цього питання: резолюцію можна проіґнорувати як юридично некоректну і не відповідати на неї, можна прийняти аналогічну резолюцію, що стосувалася б дій польського підпілля щодо українського населення на тій самій території і у той самий час, або ж дати виважену, осмислену і асиметричну відповідь.
На наше переконання, не зреаґувати на таку важливу подію вже не можна. Але й не можна повторювати явну політичну й юридичну помилку Сейму Республіки Польща.
Тому ми вважаємо, що відповідь і української спільноти, і українського політикуму має бути зовсім іншою – ми маємо осмислити те, що відбулося у ті трагічні роки нацистської та більшовицької окупації поміж нашими народами не з огляду на скороминущу політичну кон’юнктуру, а з огляду на майбутнє наших двох народів. Ми маємо виходити не з політичних маніпуляцій минулим, а з розуміння того, що для Европи українсько-польське порозуміння не менш важливе, ніж французько-німецьке – а на ньому було засновано майбутнє всієї політичної конструкції Европи після Другої світової війни.
Українсько-польське порозуміння важливе не лише для України та Польщі, воно є другою половиною легенів, якими дихає Европа.
Саме тому третя сторона робить все, щоб Европа не отримала в цьому порозумінні свого другого дихання.
Шукаючи форми виваженої реакції на емоційний зрив Сейму Республіки Польща ми виходимо з того, що прийнята ним відозва є некоректною з юридичної точки зору.
У відповідності з міжнародною практикою кваліфікувати будь-які події як геноцид може своїм рішенням лише міжнародний суд, який буде створений високою і репрезентативною міжнародною організацією – Організацією Об’єднаних Націй.
Ми переконані, що таке рішення міжнародного суду неодмінно повинно спиратися на попереднє ретельне і неупереджене слідство.
Ми переконані, що для того, щоб таке слідство було неупередженим, його повинні здійснити неупереджені і незацікавлені слідчі інституції та особи, що не мають зв’язків ні з однією зі сторін конфлікту.
Ми переконані, що не можна розглядати цей конфлікт як односторонній, а тому має бути розслідувано і дано відповідну неупереджену юридичну оцінку обом сторонам конфлікту – чи то військовим, чи пара військовим формуванням, чи окремим особам.
Ми переконані, що має бути розслідувано і дано відповідну неупереджену юридичну оцінку участи окупаційної німецької та радянської влади, яка реально контролювала ці території.
Ми переконані, що мають бути визначені жертви з обох сторін протистояння.
Попри 25 років української і польської Незалежности такого слідства проведено не було.
Ми переконані, що це недопрацювання і української, і польської влади за весь цей період, які на догоду політичній кон’юнктурі не відважилися підвести підсумки цілого періоду спільної історії, наповненого жахливими помилками і навіть злочинами політиків і громадян обох сторін, що й призвели до трагедій обох народів.
Слідчі Інституту національної пам’яті Республіки Польща, попри те, що це не міжнародний суд, відкрили слідство у 32 справах щодо подій на Волині 1943 року, однак‚ ні одну не довели до суду.
Проте, навіть не дочекавшись результатів їхньої роботи і відповідного рішення хоча б польських судових інституцій, Сейм Республіки Польща в односторонньому порядку, не відповідаючи на неодноразові звернення української влади різного рівня, не провівши відповідних процедур, прийняв резолюцію на догоду внутрішній політичній кон’юнктурі.
Вона в односторонньому порядку ґлорифікує одних учасників протистояння і засуджує інших, вона абсолютно бездоказово визначає склад і кількість жертв цього протистояння, причому тільки з однієї сторони.
Не менш скандальними вважаємо і використання Сеймом Республіки Польща у вищезгаданій резолюції ревізіоністської термінології, що окреслює терени, де відбувалися ці події – „східніх кресів Другої Речі Посполитої“. Ми оцінюємо це щонайменше як несмак і нехтування емоціями українців, до яких ця ухвала неначе звертається.
Таким чином, Сейм Республіки Польща цією резолюцією підмінив собою і органи слідства, і органи суду, що недопустимо.
Тому ця резолюція не має жодних політично-правових наслідків для держави Україна. На час цього протистояння держава Україна ще не існувала, а тому не може відповідати за події, що відбувалися на територіях, окупованих нацистською Німеччиною та СРСР. Вже не кажучи про те, що кількість українців, що загинули у боротьбі за визволення Польщі з-під німецької окупації в десятки разів перевищує кількість жертв цивільного населення по обох боках.
Разом з тим звертаємо увагу, що, якщо визнавати Республіку Польща правонаступницею Другої Речі Посполитої, то польський уряд на еміґрації теж може виявитися причетним до подій на Західній Україні і Східній Польщі – а, отже, певним чином відповідальним за те, що там відбувалося впродовж всіх десятиліть цього трагічного протистояння між його власними різноетнічними громадянами – однак остаточний вердикт щодо цього знову ж таки може винести тільки міжнародний суд.
Реаґуючи на цю резолюцію, ми переконані, що українська представницька та виконавча влада найвищого рівня не повинні повторювати хибних з правової і політичної точки зору кроків Сейму Республіки Польща.
Повторення чужих помилок не вирішує проблему, а заганяє її у глухий кут.
Разом з тим ми переконані, що ні в якому разі не можна і замовчувати найтрагічніших помилок, до яких спричинилися наші українські та польські попередники – якщо ми вважаємо себе українцями та поляками і вважаємо, що незалежні Україна та Польща постали, в тому числі, і завдяки боротьбі українського та польського антинацистського й антирадянського підпілля. Тоді маємо подивитися правді в очі і чітко окреслити й їхні здобутки, й їхні помилки, а, можливо, навіть і злочини – і за рішеннями судів дати їм належну кваліфікацію.
А також маємо віддати гідну шану жертвам з обох сторін, які були принесені на олтар цього згубного для обох народів протистояння. Ми сумуємо за загиблими поляками та українцями, ми співчуваємо рідним та близьким усіх постраждалих від обопільного взаємного поборювання.
Ми переконані, що прийнята Сеймом Республіки Польща резолюція вдарила перш за все по прихильниках українсько-польського поєднання задля майбутнього України та Польщі по обох боках кордону, які попри все, попри всі ці трагедії, починаючи ще з важких післявоєнних літ вели цей складний діялог.
Вони знали цю трагедію не з книжок та фільмів, як наша генерація. Вони були і свідками, і жертвами, і учасниками цих подій. Однак у них вистачило сили духу розпочати діялог. Має стати сили духу і нам.
Для багатьох з нас ця резолюція стала особистою катастрофою – особливо враховуючи безоглядність, з якою вона приймалася, коли польський політикум наглухо зачинив для будь-яких українських голосів свої двері.
Ми щиро вдячні тим польським парляментарям, які відмовилися голосувати за цю резолюцію – голос розуму пролунав під куполом Сейму тихо, проте пролунав.
Однак‚ ми розуміємо, що політика з великої букви, як справа публічна, це справа людей відповідальних. А тому ми сприймаємо цей прикрий інцидент, як зрив, що суперечить і українським, і, що важливо, польським геополітичним інтересам.
І в України, і у Польщі попереду ще багато великих звершень.
Тому ми, відчуваючи себе відповідальними за майбутнє, вважаємо за необхідне донести до тих, хто готовий йти далі шляхом побудови великої і вільної Европи, наше ставлення до резолюції Сейму Республіки Польща „У справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-1945 роках“.
Антін Борковський‚ Євген Бистрицький‚ В’ячеслав Брюховецький‚ Тарас Возняк‚ Сергій Дацюк‚ Орест Друль‚ Євген Захаров‚ Зеновій Мазурик‚ Юрій Макаров‚ Леонід Фінберґ‚ Тарас Плахтій