3 березня, 2017

Закарпатець‚ який міг знати Тараса Шевченка

На жаль, у часи, коли жив Тарас Шевченко, Закарпаття було відділене від України двома кордонами – Австрійської монархії та Угорського королівства. Тож закарпатці, якщо й потрапляли до Російської імперії, то їх було небагато, хоча окремі з них досягли помітного успіху. Як от перший директор рішельєвського ліцею в Одесі Іван Орлай, перший ректор Петербурзького університету Михайло Балудянський, перший декан філософського факультету в Петербурзі Петро Лодій, директор Ніжинського ліцею Василь Кукольник тощо. Однак‚ чи були серед них ті, хто знав Т. Шевченка?

Як відомо, Т. Шевченко знався з Нестором Кукольником, свого часу відомим літератором, з яким вони разом бували на вечірках. Чи знайомий він був з його батьком, закарпатцем? Невідомо, але цілком можливо, що від Н. Кукольника Т. Шевченко міг щось довідатися про батькову екзотичну батьківщину за Карпатами.

Однак‚ цілком вірогідно, що знати Т. Шевченка міг інший закарпатець – Андрій Дешко, чия доля вельми багата на несподівані скрути. Він народився у 1821 році в селі Дешковиця на Іршавщині‚ в родині сільського священика. (Близькість прізвища Дешко до назви села говорить про закорінений тутешній рід).

Закінчив богословську греко-католицьку семінарію в Ужгороді. Ще під час навчання написав драму „Пожар Мукачевской крепости или новий меч?“. На жаль, ця цікава з різних поглядів літературна спроба нині нам недоступна.

Деякий час він був парохом у селі Великі Лучки на Мукачівщині. Проте через конфлікт з єпархіяльним керівництвом 1841 року Андрія Дешка позбавили духовного сану. Далі вивчав юриспруденцію в Пештському університеті, де в 1845 році познайомився з М. Балудянським, на той час вже відомим діячем у Петербурзі. За його сприяння А. Дешко у 1846 році і переїхав до Росії продовжувати навчання.

У 1847 році він закінчив Київський університет. Відтак викладав латину в гімназії у Кам’янець-Подільському. З червня 1849 року по 1855 рік викладав в гімназії в Симбірську. У 1856-1859 роках колезький асесор Андрій Петрович  Дешко працював старшим учителем латинської мови Псковської губернської гімназії. Відзначений орденом св. Станіслава другого ступеня, отримав дворянство і чин статського радника. Був членом Російського географічного товариства та членом закарпатського „Товариства св. Василія Великого“. Помер у Санкт-Петербурзі у 1874 році у віці 53 роки.

До історії А. Дешко увійшов передусім як автор першої угорської граматики, виданої в Росії („Угорська граматика з російським текстом у порівнянні з чуваською і черемиською мовами“, 1856 рік). Також він надрукував у Росії і кілька важливих статтей про Закарпаття – „Про Карпатську Русь“ (1850), „Товариство св. Василія Великого“ (1866), „Весілля на Угорській Русі“ (1867), „Народні пісні, прислів’я і приказки Угорської Русі“ (1867).

Цікаво, що перед смертю учений відвідав Закарпаття, а короткий нарис про нього надрукував у 1868 році (ще за його життя) закарпатський часопис „Світ“.

Нашу ж увагу привернув один факт його біографії: у 1846-1847 році А. Дешко навчався в Київському університеті. У цей час у Києві проживав і вів бурхливу діяльність Т. Шевченко – вже відомий поет і успішний художник.

Київ тоді не був великим містом – до 50. тис. мешканців (як, наприклад, теперішній Хуст). До того ж, третину його складали військові. Тому інтеліґентне коло добре знало одне одного. Наприклад, на той час студентами університету було усього кілька сотень осіб. Викладачем історії в університеті був найближчий друг Т. Шевченка Микола Костомаров, чия наукова зірка вже починала яскраво сіяти.

Ясна річ, що студент А. Дешко, який сам палко цікавився літературою, історією, етнографією, до того ж, щойно приїхавши у нову для нього країну, не міг залишитися байдужим до найвідоміших київських культурних діячів. Те, що Т. Шевченко був близьким до університетських кіл‚ свідчить і призначення його на початку 1847 року учителем малювання до Київського університету.

Тому А. Дешко міг тісно спілкуватися зі студентами та викладачами, що складали кістяк Кирило-Методіївського товариства (близько 20 осіб). Або й відвідувати різноманітні вечірки, сходини, читання, які було прийнято давати у губернському місті і де частенько бував, а то й виступав і сам Т. Шевченко. Бо жити у той час у Києві і не знати про Т. Шевченка видається неймовірним. Особливо для такої допитливої натури, якою був А. Дешко.

У 1847 році він написав великий нарис „Про Карпатську Русь“ з присвятою кам’янець-подільському єпископові. Але, очевидно, що ідея, а може, й написання цієї статті належить ще періодові навчання. Ймовірно, на це вплинули і київські зустрічі зі студентами і науковцями, які в той час щиро горіли бажанням пробуджувати національну свідомість, збирати і публікувати відомості про власний народ, його мову, культуру, історію.

У своєму напрочуд фаховому нарисі (можливо, найкращому з написаних на той час в Росії про Закарпаття) А. Дешко про закарпатців пише таке: „Мова їх ясно доводить, що вони є гілкою народу південноруського; в їх говірці є, щоправда, деякі відмінності від говірки малоросійської і галицької“. Таким чином він відносить і себе, і своїх земляків до одного народу з Т. Шевченком. Очевидно, безпосередні враження від України і стали тією основою, на якій він і зробив цей важливий висновок.

 Ужгород

Коментарі закриті.