Письменник Іван Багряний свій роман „Тигролови“ почав з розповіді про два потяги, які мчали сибірськими просторами на Далекий схід, у Владивосток. У примітивних вагонах-домовинах першого везли в’язнів, приречених гинути на далекій Колимі. Другий потяг описаний так: „Поблискуючи нікельованими ручками м’яких купе, сяючи яскраво освітленими вікнами, тим же маршрутом по транссибірській магістралі йшов інший експрес – так званий „Тихоокеанський експрес нумер один“.
М’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, і миготів емалевими девізами на боках вагонів: „Нєгорєлоє-Владівосток“. Віз, заколисуючи , екзальтованих пасажирів десь у невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте Ельдорадо“.
Сучасним читачам роману може видатися дивним маршрут експресу зі станції Нєгорєлоє, про яку тепер мало хто й чув. Чому такий вишуканий потяг не йшов з Москви? Але Іван Багряний знав, про що писав.
У першій половині ХХ ст. залізнична станція Нєгорєлоє, що у 50 кілометрах від Мінська, була добре знана в СРСР і Европі. Тут зустрічалися два експреси: „Париж-Нєгорєлоє“ і „Нєгорєлоє-Владивосток“. Ширина колії в Росії та Европі була різною, тому пасажири змінювали потяги на першій прикордонній станції СРСР. На цю станцію прибував також експрес „Манчжурія- Столбці“. Польська станція Столбці була у 200 метрах від радянської.
Над колією пасажирів з Европи вітав транспарант „Привіт трудящим Заходу!“, а люди, які виїздили з СРСР, читали – „Комунізм змете кордони між країнами!“.
Станція Нєгорєлоє стала прикордонною у квітні 1921 року після відомої війни між незалежною Польщею і червоною Росією, коли встановили новий кордон.
Чимало відомих людей залишили спомини про ці дві станції. Поет Володимир Маяковський писав: „Будівля станції Столбці, і чиста видом, і біла цвітом, відразу дала і Европу, і Польщу. Ось де турбота, ось де будова!“. Але відразу ж за Столбцями пішла рухлядина – довгі-предовгі перегони без житла і селян і кособокі хати“.
Перекладач Тамара Солоневич, автор „Записок радянської перекладачки“‚ виданих в 1937 році в Софії (у 1938 році від вибуху бомби у її помешканні вона загинула в Софії) після її втечі з СРСР, написала: „Весною 1931 року я з нескінченно важким почуттям знову переїхала радянський кордон. Страшне відчуття охоплює радянського громадянина, коли потяг відходить від останньої польської станції Столбці і повільно починає проходити крізь прикордонну зону до знаменитої, поставленої більшовиками арки, на якій стоїть „Пролетарі всіх країн, єднайтесь!“. Серце стискається, людина добровільно повертається в клітку, з якої чисто випадково їй пощастило на якийсь час вирватися“.
У вересні 1939 року СРСР розпочав аґресію проти Польщі і станція Нєгорєлоє втратила своє значення. Прикордонною станцією став Брест-Литовський.
Останній потяг з Европи „Москва-Берлін“ пройшов через Брест і Нєгорєлоє опівночі 22 червня 1941 року. Почалася війна і залізниця на тривалий час перестала єднати державу більшовиків і Европу.
Івана Багряного везли на каторгу у першому потязі, але він втік і після багатьох пригод закінчив життя на захід від станції Нєгорєлоє.
Ваша думка