Президент України Петро Порошенко переступив умовну межу своєї п’ятирічної каденції. За ці два з половиною роки в країні багато чого змінилося‚ особливо на тлі виняткових обставин кінця 2013 і початку 2014 років. Революція Гідности змела антиукраїнську владу „реґіоналів“‚ але викликала ненависть з боку путінського режиму‚ для якого українська демократія – це як червона плахта для бика. Цілком у дусі своєї імперської ненаситности‚ Росія анексувала український Крим‚ розпалила війну на Донбасі‚ спрямувала „п’яту колону“ і аґентуру на дестабілізування політичної й економічної ситуації в Україні‚ встромила свої чортячі пальці у кожну шпарину европейської дійсности‚ намагаючись розбити єдність Европейського Союзу і весь світ перевернути з ніг на голову.
В цих страшних умовах яке найголовніше завдання стояло перед П. Порошенком? Звісно‚ швидка й ефективна відбудова української армії. І з цим завданням президент впорався. Україна здатна збройно оборонити себе і свій проевропейський вибір.
До важливих досягнень П. Порошенка належить підписання Угоди про асоціяцію України з Европейським Союзом‚ кроки в напрямі децентралізації влади‚ реформа поліції‚ рішучий процес демомунізації України‚ відкриття доступу до інформації про доходи і витрати вищих державних чиновників.
Заслугою Президента П. Порошенка можна було б вважати створення низки антикорупційних органів‚ метою яких є витягнути Україну з кричущого болота корупції і відкрити шлях до продуктивних‚ очікуваних народом реформ‚ однак‚ на жаль‚ в головних своїх сеґментах це реформування схоже на імітацію. Нещодавно‚ вже після запроваджнеого електронного деклярування‚ Міжнародний республіканський інститут оприлюднив результат дослідження нерівности в Україні: доходи 1 відс. найбагатших в Україні людей в 43 рази перевищують середні доходи більшости українського населення.
Іншими словами‚ не відбулося обіцяної П. Порошенком деолігархізації‚ Україна далі стогне від руйнівного впливу жменьки багатіїв на економічне і політичне життя країни. Зокрема – і це гнітюче діє на суспільну свідомість – у різкому контрасті перебувають особисті доходи олігарха П. Порошенка‚ які за два з половиною роки його президенства збільшилися в декілька разів – за масового зубожіння українського народу.
Очевидно‚ критиці підлягає і неефективність української зовнішньої політики‚ а за неї також відповідає президент. Президентський „екватор“ П. Порошенка збігся в часі з виборами у США і перемогою в них Дональда Трампа. Українська дипломатія драматично помилилася‚ виключаючи цей варіянт. Це непрофесійний підхід – в іншій країні підтримувати конкретного кандидата. Практично це може означати‚ що Білий Дім за Д. Трампа вже не буде мати Україну одним зі своїх зовнішньополітичних пріоритетів. І ця помилка української дипломатії може недобрим чином датися взнаки у другій половині президентської каденції П. Порошенка.