Говорити про Олександра Барвінського, це означає знайомити читачів з унікальним феноменом в якому зосереджувалися багато непересічних талантів, які мають вагоме значення на розвиток української культури. Почато все частіше говорити про значення вченого і передового діяча О. Барвінського. Львівська обласна адміністрація проголосила 1997 рік „роком О. Барвінського“, Наукове Товариство ім. Шевченка організувало наукову сесію і видало її матеріяли, впродовж кількох років засідав „Клюб ім. О. Барвінського“.
О. Барвінський народився 8 червня 1847 року у селі Шляхтинцях на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у родинному селі, у 1857-1865 роках вчився у тернопільській гімназії. 1864 року Михайло Чайковський заснував таємне студентське товариство „Громаду”. На зборах „Громади” виголошувано промови з нагоди свят, доповіді на літературні і історичні теми. У гімназії О. Барвінський вступив у члени „Громади”, до якої належали усі національно свідомі гімназисти старших кляс.
„Громада” була справжньою школою українознавства і кузнею патріотичного виховання. Члени товариства вчилися літературної української мови, читали книжки з мови та історії України, і популяризували їх серед народу. Вони організували концерти в річниці Тараса Шевченка та інші заходи, які піднімали патріотичний дух.
Після закінчення гімназії у 1865 році батьки О. Барвінського наполягали, щоб він пішов у священики. Однак він вважав, що безпосередньою педагогікою, можна більш удосконалювати народ. Тому у жовтні 1865 року він поступив на філософський факультет Львівського університету, де вибрав головними предметами історію, українську і польську мови. Будучи студентом університету, він не лише глибоко удосконалив свої знання, але став одним із провідних українських діячів. Завдяки його наполегливій праці відновлена „Громада” була молодіжним аванґардом в праці. Студенти виступали за єдність усіх українських земель, прагнули пробудити широку національну самосвідомість в українській молоді. Силами „Громади” у Львові започатковано відзначення Шевченківських свят, які були динамікою національного пробудження. У цей час О. Барвінський познайомився з Миколою Лисенком і надихнув його на створення музики до „Заповіту“ Тараса Шевченка. Вони разом з товаришами розпочали підготовку до друку поезій Т. Шевченка. Ввесь рукописний „Кобзар”, був поширений серед молоді. Протягом 1866-1868 років з’явився перший найповніший на той час у Галичині збірник Шевченковких творів.
О. Барвінський у 1867 задумав відзначити роковини смерти Т. Шевченка. Концерт пройшов з великим успіхом, викликав велике патріотично-національне піднесення і започаткував щорічне святкування роковин Шевченка у всій Галичині. У цьому періоді О. Барвінський дружив з Іваном Пулюєм. Вони склали слова до патріотичної присяги, в якій між іншим були такі слова: „Ніколи не зрадь, а чесно ціле життя працюй для свого народу“.
О. Барвінський був одружений двічі. Його перша дружина Софія померла 1877 року, залишивши йому двоє діток. Син Володимир прожив мало, а донька Ольга стала громадською діячкою. 1879 року О. Барвінський одружився вдруге з Євгенією з Любовичів. У них народилося ще п’ять синів (один помер у дитинстві) і одна донька. Неабияку шану українського народу заслужили його діти. Найстарший Богдан – відомий історик, Роман – інженер і мистець, Олександер – славетний лікар, Василь – один із найвизначніших українських композиторів.
Після закінчення університету О. Барвінський переїхав на Тернопільщину, де займався педагогічною працею в Бережанській гімназії. Одночасно захистив докторат у Віденському університеті. Ще в Бережанах О. Барвінський опрацював підручник „Виїмки з українсько-руської літератури“, працював також над впровадженням фонетичного правопису, а в 1886 році розпочав видавати „Руську історичну бібліотеку“ (вийшло 24 томи). Дбав про нові видання книжок, виправляв існуючі видання і достосовував їх до тодішних педагогічних потреб. За його заходами до всіх українських підручників було впроваджено фонетичний правопис. Це завдало великого удару по москвофільству. Також створив серію підручників для українських шкіл, опублікував низку вагомих статей на педагогічну тематику. О. Барвінський заснував філію „Просвіти“, яка відіграла визначну освітню виховну ролю не тільки серед молоді, але також серед дорослого населення.
У 1888 році з родиною переїхав до Львова, де став вчителем учительської семінарії. У Львові його обрали послом до віденського парляменту. Він став членом Головної шкільної ради – органу автономної влади в Галичині – і керував освітою. Вчений-педагог співпрацював з Митрополитом Андреєм Шептицьким та з іншими провідними діячами Галичини. Він сприяв заснуванню катедри української історії у Львівському університеті.
Зусиллями О. Барвінського реорганізовано Товариство ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Шевченка (НТШ) з наступними секціями: філологічною, історично-філософською та математично-природничо-лікарською. Його обирали головою НТШ у 1893-1897 pоках, за його редакцією вийшли перші чотири томи „Записок НТШ“.
У 1897 році О. Барвінський заснував щоденник „Руслан“, орган створеної ним Християнсько-суспільної партії, який видавався до Першої світової війни. Дуже плідно працював також у „Руськім товаристві педагогічнім“, якого назву змінив на „Українське педагогічне товариство“ і був його головою у 1891-1895 роках. Він домігся державного фінансування українознавчих студій, які переросли у справжню академію наук. У 1909 році О. Барвінський пішов на пенсію, але далі продовжував свою науково-видавничу діяльність та проводив лінію поєднання національного самоусвідомлення з християнським вихованням.
Вершиною його діяльности була участь, як члена австрійського Сенату, 18 жовтня 1918 року у нарадах Української Національної Ради, що проголосила на західно-українських землях українську державу.
Останні роки життя О. Барвінський присвятив написанню підручників, а також „Споминів з мого життя“, виданих перед війною. Але мара репресивної радянської імперії не минула родину Барвінських. Сина Василя, відомого українського композитора, разом з дружиною Наталею Пулюй було відправлено на 10-річне заслання до Мордовії, а його твори, що здебільшого існували у рукописах, були спалені. У 1947 році було заарештовано і заслано на 10 років наймолодшого сина Олександра, котрий був лікарем, організовував відділ охорони здоров’я в уряді Ярослава Стецька. Всяку наукову і творчу діяльність про О. Барвінського було заборонено.
Помер О. Барвінський 25 грудня 1926 року. Похований у родинній гробниці на Личаківському цвинтарі у Львові. Поминальне слово над могилою виголосив о. Дем’ян Лопатинський, який нав’язав до слів з листа св. Павла: „Боротьбою доброю я боровся, дорогу скінчив, віру зберіг. Впрочім заховано для мене вінець справедливости, котрий віддасть мені Господь того дня, суддя справедливий“. І далі продовжував: „Життя його ціле, від літ молодости аж до послідньої хвилі, це вірна служба Христові і своєму українському народові. Нехай же українська земля, яку він так любив, для якої так трудився, якої історію, тяжкі і світлі хвилі, так вірно змальовував, буде йому легкою. Вічная пам’ять великому, заслуженому і невтомимому народному робітникові!“.
Торонто