Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздоріжжю,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу…
Іван Франко писав: „На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь… Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя“. Справді у творчій мандрівці великого письменника, вченого, перекладача, філософа, громадського діяча відчутний цей вогонь. Щоденне життя гартувало його так, як гартував батько залізо у тверду ковальську сталь.
Фото Франка в студентські роки.
І. Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (нині село Івана Франка) Львівської области. Після закінчення сільської школи, вступив до Дрогобицької гімназії. Коли був на другому році помер його батько, залишаючи молоду дружину й четверо дітей. Мати вийшла заміж і за старанням вітчима талановитий І. Франко закінчив успішно гімназію та Львівський університет. У 1893 році захистив у Відні докторську дисертацію.
Подругою життя Івана Франка стала Ольга Хоружинська, вихованка „Дівочого Ліцею” у Харкові. Вона допомагала чоловікові у письменницькій праці, а також в дальших навчаннях у Віденському університеті, оплачуючи навчання грішми з її приданого. Крім дочки Ганни, в них були сини Андрій,Тарас і Петро.
Здобутий докторат дав І. Франкові право стати професором Львівького університету, але тодішній намісник Галичини граф Казимир Бадені не дозволив йому очолити катедру. За словами історика Дмитра Дорошенка „кожний хто стрічався з Франком бачив у ньому людину, що була втіленням аристократа духа”. Дмитро Донцов опублікував лист Симона Петлюри, в якому головний отаман так висловився про поета: „Франко вміє прекрасно відчути дух душі і вилити настрій у чудесних, чарівних формах”. Немало схвальних висловів про співпрацю з поетом написав Михайло Грушевський. Зовсім правильно написав Михайло Возняк: „Франко велетень думки і праці”. Священик, письменик і громадсько-педагогічний діяч Йосиф Застерець (1873-1943) доклав великих зусиль, щоб І. Франка висунути в кандидати на здобуття Нобелівської премії, але війна та смерть письменника перешкодили в тому намірі.
Високоосвічений, розумний і зрівноважений в ділах, І. Франко це прямо титан в нашій історії.
З великим патріотичним патосом написав поет „У Великі Роковини”, присвячені століттю появи „Енеїди” Івана Котляревського. Він на ввесь голос ствердив, що Україна „ще не вмерла і не вмре!”. Творчий талант І. Франка став розвиватися, ще за гімназійні роки. Відтак він став плодовитим письменником, якого друкована спадщина сягає понад 50 томів. Творчість І. Франка за тематикою різноманітна. Він був здібним журналістом, поетом, публіцистом, редактором часописів і літературних журналів, автором оповідань, повістей, новель, казок, театральних творів, наукових статей, критичних аналіз та багатьох перекладів визначних творів світового письменства.
Його перу також належать твори політичної лірики: „Каменярі“, в яких поет зображує під каменярами робітників на суспільному і національному полі, які з самопосвятою лупають ґранітну скелю. Тим образом поет прославляв ідеалістів, що прокладають шляхи до кращого майбутнього своєму народові. Його творчий дух переповнений високою національною і загальнолюдською гідністю. Це проявляється у творах „Вічний революціонер“, „Не пора, не пора” та інших.
У збірнику „Зів’яле листя“ переважають мотиви філософської та інтимної лірики. І. Франко є автором поем „Панські жарти“ та „Іван Вишенський“ в яких насвітлює боротьбу, яку людина зводить між вимогами власної душі та свідомістю служити народові.
Поема „Мойсей” – це найвищий ідейний і мистецький вираз. Головна тема це смерть Мойсея, як пророка, що його нарід відцурався. Поема має алегоричний характер, в якій автор майстерно розбудив у народі ідею і тугу за власною державою. У поемі „Наймит” поет закликає, щоб свободу не продавати за кусок хліба і вказує на її цінність в народі.
У своєму пролозі до поеми „Мойсей“ поет звертається безпосередньо до українського народу, висловлюючи в сильних словах глибоку віру у „день воскресний твойого повстання” і пророкує що він гляне „як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі”.
У поемі „Панські жарти” поет змальовує нещасну долю українського народу за часів панщини.
„Бориславські оповідання” описують важкі економічні умови життя. У повісті „Борислав сміється” описано багатіїв та понижуваних робітників. Повість „Захар Беркут” сягає до часів татарського лихоліття. В ній І. Франко доводить, що не страшний є зовнішний ворог коли народ є об’єднаний.
І. Франко також писав драми, наприклад „Украдене щастя“. Дуже цінні його твори для дітей і молоді: „Лис Микита”, „Абу Касимові капці” та казки. Він також перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов, а його твори перекладено багатьма мовами світу.
Творчість І. Франка величезна й багатогранна за тематикою. Він крім глибинно наукових трактатів, прозових творів, займався з ранніх років свого життя журналістикою. Редаґував журнали „Світ”(1881), „Життя і Слово” (1894-1897), „Літературно-Науковий Вісник” та навіть польськомовний часопис „Kurjer Lwowski“.
Він дослідив важливі дані про лемків, які вмістив у праці „Карпаторуська література XVII-XVIII віків“. Цікавою спробою назвав І. Франко „Богословник“ укладений 1734 року „далеко на заході в Карпатських горах“. У „Літературно-Науковому Віснику“ за 1907 рік була вміщена його стаття „Літературна мова і діялекти“. Автор зазначив, що у ХІХ ст. лемківський діялект було майже забуто. Письменник був зацікавлений у тому, щоб зберегти і розвинути народні традиції лемків. Він закликав українських учителів Галичини добровільно їхати на педагогічну роботу в гірські лемківські села. Діяльність І. Франка мала величезний вплив на поширення проґресивних ідей на Лемківщині.
Достойне місце в пантеоні національної і вселюдської культури, серед геніїв непроминальної слави після Тараса Шевченка займає І. Франко. Його творчість подивляють світові знавці й широкі читацькі авдиторії. Мірою вселюдської і національної величі І. Франка, це не тільки геніяльні його твори, але це, що він зорганізував переклади понад 50 шевченкознавчих студій на різні мови світу, а сам особисто переклав около 30 Шевченкових творів.
Серед творчого розмаїття І. Франка є стаття, яку він написав про невеличке містечко Угнів, яке розташоване на Сокальщині. Перша письмова згадка про нього є з 1360 року. В Угневі народився о. Северіян Бараник, ЧСВВ (1889-1941), блаженний новомученик УГКЦ. Також там народилися командири УПА полковник Мирослав „Орест“ Онишкевич (1911-1950) і його брат Тарас. По Другій світовій війні Угнів був переданий Польщі разом із Закерзонням. Під час акції „Вісла“ в 1947 році українське населення депортовано на захід і північ Польщі. А 1951 року Угнів і сусідні території перейшли до СРСР.
І. Франко досліджував і написав про Угнів статтю, в якій дослідив шевський промисл. Особливе місце у статті відведено функціонуванню своєрідної школи шевства, яку відвідувало біля 60 учнів, віком 15-45 років. З дитячих років добре пам’ятаю, що навколишні біля Угнова селяни винаймали шевця з Угнова, який приходив з своїм шевським знаряддям до дому селянина, працював і жив так довго у нього, аж усім домовникам пошив чоботи. Отже у творчості І. Франка кожен може віднайти для себе зацікавлему тему, яка близька серцю.
Небагато можна назвати таких постатей в історії народу та в історії людства, рівних І. Франкові талантами й наполегливістю, гідними титанів національного відродження. За словами Франка, які ніколи не втрачають своєї цінності: „ …ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів“.
Насправді І. Франко був, є і назавжди залишається стратегічним генієм українського національно-культурного самоусвідомлення. Помер І. Франко 28 травня 1916 року у Львові і похоронений на Личаківському цвинтарі. Над могилою – пам’ятник видатного українського скульптора Сергія Литвиненка. Мистець у своїй скульптурі з великою силою таланту передає незламний дух пристрасного Франкового слова. Цей пам’ятник немов символ нескореної вдачі І. Франка, якої не могли зламати „ні тюремні царські мури, ані війська муштровані, ані гармати лаштовані”.
Сьогодні ім’я І. Франка носять Львівський університет, Дрогобицький педагогічний інститут, театр опери і балету у Львові і український драматичний театр у Києві. Діє меморіяльний музей у Львові та музей-садиба в Нагуєвичах. Його пам’ять з шаною зберігає весь народ України.