Іван Крип’якевич народився 25 червня 1886 року. Усе його життя пов’язане зі Львовом. Прийшов він на світ в родині о. Петра Крип’якевича. Батько Івана народився на Холмщині, був адміністратором парохії свв. Петра і Павла у Львові, працював парохом в церкві у Глиницях коло Збаража, а в 1895-1914 роках був викладачем гімназії у Львові. Своє навчання Іван почав вдома, а відтак продовжував вчитися в 1896-1904 роках в гімназії з польською мовою викладання. Єдиний предмет українською мовою — кляси греко-католицької релігії — викладав батько Івана. Також батько вів у сина надобов’язкові лекції з української мови; одним з вчителів був відомий композитор Станіслав Людкевич.
В 1904-1909 роках І. Крип’якевич навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки він брав участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. За участь у протесті 23 січня 1907 поліція арештувала його, але вкоротці вдалося йому звільнитися. Починаючи з 1905 року почав друкувати свої перші наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка – ,,Записки НТШ’’ , а 1908 року він зорганізував ,,Просвітницький кружок’’, який тісно співпрацював з ,,Просвітою’’.
Великий вплив на праці І. Крип’якевича мав Михайло Грушевський, який високо цінив науковий талант молодого історика. Під впливом М. Грушевського, І. Крип’якевич 1911 року захистив докторську дисертацію та тему „Козаччина і Баторієві вольності“ і був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній Гімназії у Львові (1912-1914), згодом в гімназіях в Рогатині і в Жовкві. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в західній Україні.
У 1921-1924 роках був професором таємного Львівського Українського Університету й був секретарем його сенату. Провадив також широку національно-громадську роботу. В 1921-1922 роках працював у Комітеті охорони військових могил, провадив реєстр стрільців, займався пошуком і впорядкуванням українських могил Січових Стрільці в Галичині. В 1934-1939 роках викладав історію України в Богословській Академії у Львові. Тісно співпрацював з НТШ: з 1920 року був секретарем історичної секції, 1924 року редаґував „Записки НТШ“, а в 1934 році став головою історичної секції.
У жовтні 1939 року І. Крип’якевич завідував катедрою історії України, а з 1941 року був професором Львівського університету. Він знав сім мов, що дало йому можливість свобідно орієнтуватися в закордонній літературі, описах і каталогах джерел і матеріялів закордонних бібліотек та архівів. Був знавцем українських літописів, співпрацював з українськими періодичними виданнями що виходили в західній Україні.
І. Крип’якевич опрацював низку праць з української геральдики, сфрагістики (наука, яка вивчає печатки), екслібрису. Також досліджував проблеми краєзнавства, освіти, розвитку педагогічної думки в Галичині. редаґував журнали „Дзвіночок“ та „Ілюстрована Україна“, газету ,,Неділя’’, звичайно підписувався у своїх статтях ,,Петренко’’.
Найголовніші його праці присвячені часів Козаччини і Хмельниччини — „Матеріяли до історії української Козаччини“ (1914), „Студії над державою Б. Хмельницького“ (1925-1931) та інші. Також писав науково-популярні нариси з історії України („Велика історія України“, „Історія українського війська“) та підручники („Коротка історія України для початкових шкіл“).
На увагу заслуговує ґрунтовний нарис ,,Землетруси на Україні в ХVІІ та ХVІІІ в.’’ який має велике наукове значення. З нього ми дізнаємося про ті могутні прояви стихійних сил в нашій землі, що особливо мають непроминаючу значимість в науці і в наш час. І. Крип’якевич відбував археологічні експедиції в Польщу, Чехію та Росію і збирав старанно історію пов’язану з Україною, зокрема про Козаччину.
У папці ч. 323 родинного архіву вченого, що сьогодні зберігається у Львівській науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника, знаходяться рукописні тексти записані в учнівських зошитах І. Крип’якевичем. Була це центральна постать в тодішній Галичині, високого рівня культурна людина і разом з тим незламний патріот свого народу.
В Галичині він став символом усього що найбільш благородне в людському житті. Недаром його іменем названо Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України, який є академічною науково-дослідною установою міждисціпланарного гуманітарного спрямування.
Він боляче сприймав факт, що українці в порівнянню з сусідніми народами не мають достатньої кількости популярної історичної літератури, тому він є автором чи співавтором „Історичної бібліотеки“.
Під час німецької окупації І. Крип’якевич працював редактором наукових видань у Львові. У повоєнний час був звинувачений в ,,українському буржуазному націоналізмі’’ і зазнав переслідувань. Надзвичайно важко жити було вченим під червоним режимом. Треба було писати під диктат партії, захоплюватись ідеями не справжньої історії, а так званими ,,клясиками’’ марксизму і вождями з Кремля. В 1946 році І. Крип’якевич разом із частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР, де кожен його рух був під мікроскопійною обсервацією спецслужб, тому він старався не попадати в конфлікт з окупаційною владою.
У травні 1948 дістав згоду повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 роках був директором цього інституту. 1958 року обраний дійсним членом АН УРСР, а в 1961 році указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.
В житті вченого надійшов період в якому він підбивав підсумки свого наукового шляху, будуючи ряд статей останнього десятиріччя так, немов це були завіщення, адресовані тим, хто прийде пізніше і буде розуміти для чого і навіщо треба писати справжню історію. 1 липня 1962 року вчений став пенсіонером. Вдома впорядкував особистий архів, давав синам батьківські поради, як жити і вірно служити своєму народові.
В нього була любима дружина Марія з Сидоровичів, а в сім’ї було двох синів: Петро-Богдан (1923-1980), який працював старшим науковим співробітником у Львівському університеті ім. Ів. Франка як доктор хемічних наук, та Роман (1925-1999), який закінчив Академічну гімназію, Львівську політехніку, працював у Національній АН України. Р. Крип’якевич був автором понад 80 наукових праць. В радянський час був репресований, під кінець 1980-их років став активним діячем численних патріотичних рухів. Був він членом Товариства рідної мови, Руху, НТШ, академічної ,,Обнови’’, допомагав відродити діяльність Пласту і діяв активно в мирянському рухові УГКЦ.
Багато зусиль доклав Р, Крип’якевич щоб започатковану батьком єдність серед поколінь зміцнювалися. Його дружина Леся була донькою підпільного греко-католицького священика Артемія Цетельського, одна із засновників та керівників Фонду св. Володимира у Львові. Вона стала співорганізаторкою в 1990 році з’їзду організації ,,Українська молодь Христові’’ в якому взяло участь біля 40 тис. молодих людей з цілого світу. Разом з мужем була співорганізатором в 1992 році з’їзду на якому створено світове об’єднання мирян, яке мало колосальне значення на патріярхальний рух та на Світовий Християнський Конґрес, який мав історичне значення для активізації церковного руху. Останні роки свого життя Роман з Лесею після відновлення української державности багато вклали праці над відродженням національного життя після окупаційного московсько-комуністичного режиму.
Доцільно навести слова, які сказав про І. Крип’якевича його учень Омелян Пріцак, довголітній директор Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету: „Іван Крип’якевич займає спеціяльне місце в українській історіографії. Він учений надзвичайно широкого діяпазону. Він не тільки історик усіх епох, археограф, історіограф, і немає ділянки в усіх сферах історії української культури, де б він своїми роботами не вніс значного вкладу”.
І. Крип’якевич вмів поширювати межі людського виховання і для того він для нас в пам’яті залишається ядром історичної науки, яскравою постаттю минулого, на підставі якого творимо наше сьогодення.
Помер І. Крип’якевич 21 квітня 1967 року. Поховали його на Личаківському цвинтарі, а на могилі поставили чорного хреста з написом „Іван Крип’якевич – історик України“ та датами його життя. Кілька місяців пізніше невідомі особи вкрали хрест. Але те що створив І. Крип’якевич вкрасти не вдасться – він був істориком України ціле творче життя. Згодом на могилі (на полі ч. 59) за авторством скульптора Теодозія Брижа поставлено надгробний пам’ятник.